Читать «Вона» онлайн - страница 6

Усе ж Марі зібралась із думками, опанувала себе, загорнула папку і поглянула на Тараса.

— Дякую за те що не полінувались, зібрали мою біографію, можна я заберу її собі, як подарунок? — Марі вже повністю опанувала себе і тепер виглядала абсолютно спокійною і впевненою у собі.

— Як ви помітили я багато про вас дізнався, і можливо, ви зрозуміли навіщо я вас відшукав? — Тарас вже знову сидів у своєму кріслі і дивився на Марі, яка стояла по інший бік столу.

— Не знаю, можливо, ви якийсь багатий маніяк і так шукаєте своїх жертв? — Марі скорчила гримасу.

Вона не збиралась ось так просто, першому зустрічному, розповідати про себе. Побачивши, що Тарас не зацінив жарт, або взагалі його не сприйняв, вона продовжила вже іншим тоном.

— Ви знаєте я і так тут засиділась, мені вже час. Була не дуже рада познайомитись, — Марі після всього побаченого не бажала продовжувати розмову. Вона не гнівалась на Тараса, що той накопав на неї стільки всього, вона сердилась на себе, що за весь цей час не змогла придушити в собі біль. Тому в такому стані вона не хотіла ніяких розмов.

— Я знаю хто ви! — якось дуже голосно сказав Тарас. Він поглянув на Марі так само рішуче, демонструючи те, що не збирається так просто відступати.

— Ну і хто я? — Марі вже починала забавляти ця розмова.

— Ви мені потрібні… — зараз вираз обличчя Тараса змінився, і воно виглядало майже благально.

— Боже, як це мило, але ви не в моєму смаку, — Марі скорчила саркастичну гримасу. Вона не могла терпіти коли чоловіки показували свою слабкість. Вона чомусь наївно вірила, що справжній чоловік має бути сильним.

— Ви вбиваєте погань! — випалив Тарас. І, напевно, сам засоромився своїх слів. Бо пролунало все це якось аж занадто дивно.

— Що? Кого вбиваю? — Марі аж ошелешило від такої цілковитої прямолінійності.

— Чому ви були у психіатричній лікарні? — Тарас перейшов у наступ, зрозумівши, що до співчуття Марі байдужа.

— Знаєте, у вашому звіті все написано, почитайте! — Марі стиснула зуби. — Ви добре підготувались! — і жбурнула йому звіт.

— Вибачте, — вже трохи заспокоївшись промовив Тарас. — Мені загрожує небезпека, і мені потрібна Ваша допомога.

— Кажу ж, Ви мене з кимось плутаєте, я просто подорожую країною. До побачення, — Марі розвернулась і вже підійшла до дверей.

— Ви мисливець за демонами. Страж чи борець? Таких як Ви називають по-різному…

— Вам би теж відпочити в психіатричній лікарні, не зашкодило б! — робити це було насправді легше, аніж говорити про це, тому Марі не збиралась так легко відкривати всі карти. Адже вона не знала, з ким має справу. Тому стояла на своєму.