Читать «Вона» онлайн - страница 5

— Хлопці, а попрощатись? Якось не гарно з вашого боку, — Марі обернулась до чоловіків, та ті, не звертаючи на її слова ніякої уваги, вийшли з будинку.

— Пройдіть за мною, будь ласка, — сильним, глибоким голосом сказав чоловік. І пішов крізь вітальню.

Зупинившись біля дверей, він спокійно відчинив їх і жестом запропонував Марі увійти, хоча сам, здається, не збирався цього робити. Марі переступила поріг, ще раз поглянула на чоловіка, який зустрів її в будинку і зайшла в кабінет. На мить їй здалося, що вона там сама. Та не встигла вона роззирнутись як з боку пролунав чоловічий голос.

— Добрий день, Марі, — із сусідньої кімнати вийшов чоловік.

— Ми з вами не знайомі. Що ви від мене хочете? — Марі роздратовано буркнула до незнайомця.

— Перейду відразу до справи, я хочу щоб ви стали моїм охоронцем, — чоловік рушив до столу, який стояв по інший бік кабінету і сів у крісло за стіл.

— Я схожа на охоронця? — іронічно запитала Марі. Вона не зробила ані кроку, показуючи цим, що не налаштована на розмову. — Та й охорону зазавичай через агентство вибирають, а не шукають на вулиці і під дулом пістолетів, силоміць привозять бозна-куди! Чи щось у світі змінилось, а я цього не знаю??? — вона поглянула на чоловіка, що уважно дивився на неї. — Думаю, що ми все з’ясували. Бувайте, — вона вже було повернулася йти.

— Вибачте, я навіть не представився, мене звуть Тарас. І перш, ніж ви підете, я хотів би вам дещо розповісти, — чоловік підвівся з крісла. Він був рішуче налаштоний.

— Знаєте, у мене немає часу на розповіді, — Марі спробувала видавити посмішку, але їй це погано вдалося.

Вона повернулась обличчям до дверей, але на мить зупинилась. Щось підказувало їй, що потрібно залишитись. І це відчуття її дуже бентежило, адже зазвичай воно не приносить нічого доброго.

— Марі, зачекайте…

— І взагалі, звідки ви мене знаєте? — Марі повернулась до чоловіка. Вона вже вирішила, що залишиться. З одного боку вона розуміла, що чуття її не підводило ще жодного разу і вона без сумніву вплутується в якусь халепу, а з іншого — її дуже цікавило як її знайшли. Адже це означало, що їй потрібно бути обережнішою.

Тарас поклав на стіл папку. Він рукою показав, що Марі може підійти і сама про все довідатись.

Марі стояла нерухомо.

— Що це? — очі Марі прикипіли до папки.

— Погляньте, вам буде цікаво, — Тарас показав, що Марі може сісти в крісло навпроти.

Марі повільно підійшла до столу і підсунула до себе папку. Легким рухом вона розгорнула її і здивувалась навіть більше ніж очікувала. За ввесь цей час вона навчилась контролювати власні емоції, але від побаченого їй стало важко дихати, і Тарас це відчув. Вона кинула настільки різкий погляд на нього, що Тарас аж відсахнувся. У її очах він побачив рішучість і неймовірну силу, і це його полонило.

Марі швидко перевела погляд на те, що було в папці. Серце стискалось. Адже все, що вона так старанно намагалась забути, заховати в найвіддаленіші закутки свідомості, усе її життя було тут, в цій папці. Розкладене по поличках. По таких детальних, що з кожною наступною сторінкою, серце стискалося все сильніше. Не від того їй ставало боляче, що там були такі дрібниці, а від того, що там було її минуле. Минуле, яке вона із таким болем і жалем згадує. У папці було все: від того, де і коли народилась до того, кому вона телефонувала сьогодні вдень. Вона згадала, що так і не повідомила Андрія, що з нею трапилось. Були прописані всі її маршрути, ну майже всі, все ж таки вона знала як потрібно маскуватися. Були подробиці, яких вона взагалі б мала бажання здихатися але, на жаль, не могла. І тепер, гортаючи всі ці подробиці, викарбувані на папері, Марі із сумом розуміла, що це, як би вона не заперечувала, було її життям.