Читать «Вона» онлайн - страница 26

Ще декілька днів Марі пролежала в ліжку. Вона даремно намагалась звестись на ноги ще декілька разів. Час від часу до неї заходив Тарас і постійно повторював, що треба берегти себе. Але Марі намагалась недовго з ним спілкуватись. Адже з одного боку вона розуміла, що зобов’язана йому життям і, певна річ, була безмежно вдячна йому за це, а з іншого, — вона страшенно боялась, щоб ця вдячність переросла в симпатію до нього.

Сумку Марі знайшли. І їй полегшало, на душі якось стало спокійніше, і її фізичний стан помітно покращився. Такі артефакти, як кинджал, були дуже рідкісними і могли знадобитись іншим борцям. Марі дуже не хотіла, щоб через неї була втрачена така унікальна річ. Андрій розповів як можна хоч трохи відновити сили. Він очевидно не дуже вірив у ці методи. Та знаючи Марі, вона б тренувалась і попри страшний біль. Тому запропонував усі можливі варіанти.

Третього дня Марі уже встала, і зібравши всі свої сили до купи дійшла до Тарасового кабінету. Ще декілька разів вона втрачала рівновагу і спиралась на стіну — нога її все ще не слухалась. А біль у ребрах не давав розігнутись. Проте так легко Марі здаватися не збиралась. Тарас якраз був у кабінеті. Вона це почула, тому й вирішила встати саме зараз. Зціпивши зуби, вона зайшла.

— Доброго дня! — Марі стояла в дверях, що вели до спальні.

— Добридень, — відповів ошелешений Тарас, бо побачив Марі досить впевненою на ногах.

— Чи могли б ваші люди відвезти мене в одне місце? — Марі міцно притискала руку до ребра.

— Що? Та вам навіть вставати не можна! Куди ви збираєтесь у такому стані?! — Тарас зірвався з крісла.

— Мені потрібно набратись сили, якомога швидше відновитись, — Марі відпустила двері, за які весь цей час трималась і підійшла ближче.

— Вам потрібно відпочивати! — Тарас теж подався на зустріч Марі, хвилюючись, що вона може впасти.

— Вам жити хочеться? Мали б радіти, що я зможу якнайшвидше взятись за вашу справу, — сухо, навіть трохи різко, промовила Марі.

— Ви зі мною така неприязна, я вам неприємний? — досить спокійно запитав Тарас.

— Я звикла чітко висловлювати власні думки, а на зайві розмови не завжди є час… — випалила Марі.

— Але з Андрієм ви зовсім інша. Ви з ним так мило розмовляєте. «Навіщо, навіщо він це бовкнув??? До чого тут Андрій???», — він знову відчув себе повним телепнем, не розуміючи, що ж із ним діється, коли вона поруч.

Марі подивилась на Тараса поглядом, сповненим невдоволення, і спокійно промовила.

— Він моя сім’я. Ви б мали це знати. Давайте надалі без зайвих розмов, — хоча насправді Марі було кумедно спостерігати за Тарасом, бо він дійсно виглядав як телепень поруч з нею. Вона чудово розуміла, що ймовірніше, у робочій атмосфері він зовсім інший, і в глибині душі це її тішило.