Читать «Вона» онлайн - страница 24

Марі прийшла до тями лише через добу. Лікар заходив до Марі дуже часто і був вражений, як швидко дівчина оговталась. Щойно Марі прийшла до тями, вона вже хотіла було встати, але ледве змогла поворухнутись, — усе її тіло було пронизане болем. Першим, кого побачила Марі, був Тарас. Він як завжди був біля ліжка.

— Я довго так пролежала? — намагаючись піднятись промовила Марі. Це їй не вдалось і вона розсердилась.

— Добу, — Тарас спробував вкласти Марі знову в ліжко.

— Дякую, що не відвезли до лікарні… Мене хтось бачив? Я погано пам’ятаю як потрапила сюди, — Марі стурбовано поглянула на Тараса.

— Ні, ніхто не бачив, я знаю, що тебе шукають.

— Шукають. О Боже… — Марі хотіла встати, але біль прикував її до ліжка.

— Що трапилось??? — схвильовано запитав Тарас.

— Сумка! Сумка залишилась у лісі. Там кинджал! Його треба повернути.

— Не хвилюйся, я когось відправлю за сумкою.

— Так. Дякую, але вдень. І не сидіть біля мене, думаю, у вас і так справ вистачає, — трохи заспокоївшись промовила Марі.

— Та я й не сиджу просто непокоївся за тебе. Ти ж ледве не померла. Та й що все ви та ви, можна на ти, на скільки я там старший за тебе)))? — Тарас відразу ж пошкодував про свої слова, бо такий підкат насправді не був вдалим за тих обставин, що склалися.

— Суть не у віці. Суть у межах, які мають бути дотримані, і в належному стилі спілкування. Будь — яке зближення тільки зашкодить справі. Я ж не дружити з вами прийшла, — Марі зібрала всі сили, що в неї ще залишилися, і рішуче поглянула на Тараса.

— Так, звичайно, — Тарас вже ненавидів себе за те, що бовкнув, бо порівняно з Марі, він здавався дурним хлопчиськом.

— А де мій телефон? — запитала Марі, оглядаючи все навколо.

— Ви були без нього. Але Ваш хлопець, чи хто там він, додзвонився до мене, — знову пошкодувавши про свої слова, сказав Тарас (навіщо йому знати хто він їй).

— Андрій), — Марі посміхнулась.

Тільки він міг подзвонити Тарасу, не додзвонившись Марі. Він ніколи не здавався. Як він часто їй казав: «Якщо закриті одні двері, варто постукати в інші, раптом відчинять.» Це якраз про цю ситуацію))).

— Я йому пояснив ситуацію. Ось новий телефон. Я скажу своїм людям, щоб вони пошукали й телефон.

— Дякую.

— Набирайтеся сил, — Тарас підвівся, але, очевидно, ще вагався, чи варто залишати Марі на самоті?

Марі попри всі труднощі взяла телефон. І мерщій набрала номер Андрія.

— Алло.

— О Боже, як ти??? Я так хвилювався. Ну і дісталося ж тобі!!!

— Так, трохи перепало, не хвилюйся)), — сказала Марі. Стурбований Андрій завжди вів себе як розгублена дитина.

Тарас в цю мить виходив з кімнати і чув початок розмови. Немає сумнівів, між ними щось більше, ніж просто дружба. Якщо він змушує її посміхатись навіть зараз.