Читать «Вона» онлайн - страница 28

Розділ 12

Знаки на тілі

Машина під’їхала до будинку, у якому Марі була декілька днів тому. Ледве — ледве вона вийшла з машини, попрямувала до будинку сама. Машина з водієм залишилась на місці. Марі озирнулась на неї, і їй стало якось дивно на душі. Усе таки дуже приємно, коли відчуваєш себе людиною. Марі підійшла до дверей і постукала. Двері відчинилися, перед нею стояла бабця. Вона подивилась на Марі:

— Ох, доцю… — й без того затуманені очі бабці налились слізьми.

— Нічого), — ледь посміхнулась Марі. Вона бачила цю стареньку вдруге, але склалось таке враження, ніби вони пов’язані роками спільних історій.

— Та що ж нічого??? Он як тобі дісталось, — оглядаючи Марі відповіла старенька.

— Я принесла кинджал. Ви знаєте, що з ним потрібно робити, — Марі простягла сувій тканини.

— Що? — бабця очевидно не очікувала, що Марі попри все, зможе ще й зберегти кинджал. — А ти казала, що тебе переоцінюють, доцю, тебе недооцінюють! — бабця взяла згорток і захоплено поглянула на Марі.

Завдяки таким як ця бабця, Марі й інші борці передавали артефакти одне одному. Зазвичай борці були на великій відстані одне від одного і не знали, кому і що потрібно. А такі, як ця бабуня, завжди знали де і що відбувається. Вони ніби були зв’язковими.

— Ви б могли допомогти мені. Біль страшенний, а я не можу сидіти на місці, — Марі притисла долонею до зламаного ребра.

— Так. Але зцілити за мить не вдасться.

— Я розумію, ну хоч трохи…

— Добре. Лягай, дитинко, на диван. Я все підготую.

Бабця залишила Марі і почала жваво бігати по дому і поспіхом щось шукати. Тим часом Марі оглядала будинок. Він чимось нагадував їй будинок її бабусі. Їй подобалося там бувати. Але то було так давно, і тепер Марі почала згадувати, як тоді було добре. Бабуся часто обіймала Марі і якось дивно на неї дивилась, — любляче і водночас з якоюсь тугою. Можливо вона знала, що чекає на Марі. Можливо вона все знала? Але зараз Марі вже не зможе про це дізнатись бабуся померла, коли Марі була зовсім маленькою. Марі подумала, що було б добре з’їздити до будинку бабусі. Адже він і досі не проданий. Можливо вона зможе знайти там щось цінне для неї. Думки почали тікати від Марі, напевне на деякий час вона знепритомніла, адже коли розплющила очі, бабця вже була біля неї.

Марі не приймала знеболювальні, адже розум мав бути ясним, а через це біль просто збивав її з ніг. Марі навіть не розуміла, що краще: ходити із затьмареним розумом від знеболювальних чи бути напівпритомною від болю увесь час. Та оскільки обидва варіанти не влаштовували Марі, вона вирішила вхопитись за цей шанс.