Читать «Вона» онлайн - страница 23

— Ти викликаєш швидку? — Тарас був сам не свій.

— Ні, — стримано сказав Назар, приклавши слухавку до вуха.

— Але ж Марі потрібна швидка! — закричав Тарас, не витримуючи того, що Назар його ігнорує. — Я її відвезу! — Тарас кинувся до Марі.

— Ні. Їй не можна в лікарню, — Назар рішуче поглянув на Тараса. — Алло… — Назар вийшов із кімнати, для того щоб поговорити, адже Тарас зараз був сам не свій.

Уже за мить Назар повернувся.

— До нас зараз приїде лікар. Єдине, що ми наразі можемо зробити — це спробувати привести її до тями і зупинити кровотечу. Я зараз повернусь, — Назар здавався незворушним. Ніби то на ліжку не лежала зараз помираюча дівчина. Він суворо поглянув на Тараса. Даючи зрозуміти, що той має опанувати себе і вийшов з кімнати.

Тарас розумів, що до лікарні везти Марі не можна. На неї було орієнтування. Батьки ж, щойно вона пішла з дому, звернулись до поліції. І її оголосили зниклою безвісти. Батьки кинули всі сили і гроші на пошуки дочки! І правду кажучи, як для простих людей вони чудово знали що роблять, адже перший час Марі була на волосинці від того, щоб її знайшли. Час, протягом якого вони чекали лікаря, здавався Тарасу вічністю. Він разом із Назаром намагались привести Марі до тями. Раз їм це вдалось, хоча це й були якісь секунди. Тарас полегшено зітхнув, адже вона була жива. Відкривши очі, єдине, що промовила Марі, було: «Тільки не в лікарню!»

— Знаю… — прошепотів Тарас, погладжуючи Марі по волоссю. Він знав, що вона цього не відчуває, але він навіть не уявляв чим, окрім цього, може їй зараз зарадити.

Назар, який перебинтовував Марі ногу, несхвально спостерігав за тим, як Тарас хвилюється через Марі.

Приїхавши, лікар довго возився з Марі. А потім знесилений вийшов у кабінет і намагався переконати Тараса, що Марі варто відвезти до лікарні. Тарас відмовив, і від цього серце його стискало ще сильніше.

— Як ви не могли її помітити!? За що я вам плачу!? — Тарас лютував, адже попри велику охорону і відеоспостереження ніхто не помітив як з’явилась Марі.

Тарас так скаженів, він розумів, що ще б трохи і могло б бути пізно…

Весь наступний день і ніч він провів із Марі, яка так і не приходила до тями. А він просто сидів і дивився на неї. Дивився і не міг збагнути, — як і за що ця дівчинка заслужила на таке??? Назар декілька разів умовляв Тараса піти поспати, але той навідріз відмовився. Від чого Назар виглядав вкрай незадоволеним та все ж нічого не казав Тарасу.

Він сидів біля Марі, гладив її волосся і думав про тих дівчат, які хочуть збагатитися на його грошах, його статусі, ньому самому. Вони днями спускають батьківські гроші на зовсім непотрібні речі. Дівчата такого ж віку як Марі, в очах яких не має нічого окрім заздрощів, вигоди, похоті. І поглянув на Марі, яка лежала без тями. Її очі випромінювали силу, впевненість, водночас сум і добро, які як би Марі не хотіла приховати, то й приховати не можна було б, і жодного проблиску чи бодай натяку на те, що її хоч трохи цікавлять гроші і все що з ними пов’язано. Він чудово розумів, що вона погодилась на його пропозицію не для того, щоб потім спустити все на шопінг, але для того щоб було за що жити. І тому він взагалі не міг ні в чому звинувачувати Марі. Але як би йому не хотілось, та він не міг зараз зазирнути в каро-зелені очі Марі. Він дивився на неї і не розумів, чому вона?