Читать «Вона» онлайн - страница 2

— Можливо сядете в машину? Вас просили не чіпати, але якщо буде потрібно…

— Спробували б тільки… — вона була не вдоволена таким поворотом подій, адже не звикла програвати, але проти пістолета, як то кажуть, не попреш.

— Пройдіть у машину.

— А вам, відомо як потрібно попросити, — Марі спробувала видавити із себе посмішку, але через роздратування вийшла якась дивна гримаса.

Марі сіла в машину, її усе це дуже дратувало, але вона розуміла, що зустрічі не уникнути і думала лише про те, кому вона могла знадобитися, а головне — хто про неї знає?

— Ей хлопці, а подзвонити можна?

— Подзвоните пізніше, — як і раніше, беземоційно промовив один із незнайомців.

— Так, з вами каші не звариш.

Думки пролинали одна за одною так само, як і будинки за вікном машини. У душі вона хвилювалась, але не збиралась показувати це, тимпаче цим двом. Марі прекрасно знала, що потрібно завжди і скрізь, за будь яких умов не показувати свою слабкість, бути ким завгодно, лише не слабкою дівчинкою. Цього вона собі дозволити не могла. Вона дивилась у вікно, а подумки перенеслась в інше місце.

Розділ 2

Марі або (Початок)

Їй було 17, коли вона пішла з дому.

Марі виховували як аристократку, якщо в наш час можна так сказати. Їй говорили, що вона має бути вихованою, культурною, освіченою, що МАЄ ВЕСТИ СЕБЕ ГІДНО. Вона займалась усім, що тільки можливо: танцями, музикою, вивчала різні мови. І усе це їй дійсно подобалось. Вона вірила, що в майбутньому знайде корисне застосування для своїх вмінь. Вірила в майбутнє, вірила що воно в неї буде, і що навіть, воно буде хорошим. Марі завжди прагнула допомагати людям, мріяла, що невдовзі зможе поділитись своїми знаннями з іншими людьми. Тому абсолютно виправдано вона могла вважати себе щасливою, у неї було все, чого лише можна побажати: вірні друзі, любляча сім’я, яскраве, насичене життя. І вона все це цінувала, вона була однією з небагатьох людей, які відчувають момент. І дуже часто коли Марі відчувала той самий момент, вона розуміла, що рухається в правильному напрямку. Але не дарма кажуть, що все рано чи пізно закінчується. Інколи наше життя не належить лише нам, і як би ми все правильно не робили, доля вже приготувала для нас інший шлях, і насправді не збирається питати нашої думки про те, чи хочемо ми щось міняти.

Усе почалось коли їй виповнилось 16. День який мав стати одним із найщасливіших спогадів, таким не став. Цього дня доля постукала до Марі в двері. Це була точка відліку, з якої все і почалося. З того дня все перестало бути таким яскравим і радісним. Це один із тих знакових днів, відколи почала мінятися НАША МАРІ. Крихітка Марі вже не буде такою як раніше, вже ніхто не буде таким як раніше. Може ще довгий час всі робитимуть вигляд, що це не так, але заперечення цього факту ніяк не вплинуло на те, що це почалось. Уже на її день народження Марі наснився перший сон, який вона й досі чудово пам’ятає. Адже ми ніколи не забуваємо те, з чого все починається. Їй наснився страшний сон. Такі сни приходять до мільярду людей на планеті. Ці мільярди прокидаються, відганяюнять похмурі думки і живуть далі, а сон розвіюється за вітром. Та є одиниці, сни яких не розвіюються, А ВИХОДЯТЬ НА ЗОВНІ І СТАЮТЬ РЕАЛЬНІСТЮ. Звичайний собі кошмар: тінь, темна і велика огортала якусь людину, а Марі стояла і нічим не могла зарадити. Вона не могла розгледіти місце, де це все відбувається, але чітко розуміла, що це ніч. Тінь забирала життя з людини, і від цього Марі відчувала нестерпні страждання, ніби з неї виривають життя… Здавалося, їй важко було дихати, було відчуття, ніби серце щосили намагається битись, але з кожним ударом уповільнюється. Вона не могла поворушитись, ноги були ніби з цементу, Марі намагалась вхопити повітря, але їй це не вдалось. Вона розуміла, головне зараз прокинутись, і все закінчиться, але ПРОКИНУТИСЬ ВОНА НЕ МОГЛА. Марі водночас розуміла, що з одного боку це сон, адже це все було так нереалістично, а з іншого — тими проблисками свідомості, які в неї залишились попри страшенний біль, який вона зараз відчувала, — це не може бути сном. Сни не такі. Вона була тут і зараз. Усе відчувала, розуміла, жила саме в цей момент. Марі перевела погляд на тінь, намагаючись розгледіти її якнайкраще. Її вражала зараз власна відвага, адже замість того, щоб піддатись паніці, вона вирішила подивитись в очі страхові. Але раптом вона відчула щось зовсім інше… А вона відчувала, тінь, наповнену злом і жорстокістю, вона чула її думки, у яких панувала темрява і жага смерті. В ОДИН МОМЕНТ У ЇЇ ЖИЛАХ ЗАГРАЛА НЕНАВИСТЬ. Марі не відчувала нічого окрім зла. Тоді, коли вона ще не могла контролювати власні сили, для неї було жахливим, відчувати це зло в собі. Адже зважаючи на ту безформену тінь, Марі ніби була в ній, вона ніби була нею. Здавалося ще секунда уві сні, і вона помре, адже з одного боку вона відчувала могутність і злість, а з іншого, — вона була нажахана, відчувала, що тіло не витримує, воно помирає… Мозок починав відключатися, і вона не могла збагнути, що відбувається. Голова розколювалась, а в очах від болю почалося запаморочення, вона втрачала свідомість… І зненацька, поринувши в пітьму в тому світі, Марі відкрила очі. Здається, минуло декілька хвилин, поки Марі збагнула, що вона у своєму ліжку, очі поступово звикали до світла в кімнаті, і тепер, через сутінки ночі, Марі могла розгледіти обриси власної кімнати. Вона була вдома. Усе вказувало на те, що це її улюблена кімната: рідні стіни, меблі, вікно, крізь яке потрапляло місячне сяйво, і в яке Марі так любила вдивлятись перед сном. Її ліжко, в якому вона почувала себе так затишно. Усе добре, нічого не трапилось, то був лише сон. Але чому почуття болю залишилось? Чому складалось таке враження ніби ще долю секунди назад Марі була в іншому місці? І не подумки, а фізично. Забагато емоцій і думок як для звичайного сну. І Марі це розуміла. Вона поглянула на годинник, було далеко за північ. ЇЇ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ НАСТАВ. Але те, що вона відчула в ту ніч, перекреслило товстою лінією усе її життя, на ДО і ПІСЛЯ. У її шістнадцятий день народження їй подарували подарунок. Подарунок, про який вона не просила, але який ніколи не зможе повернути.