Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 68

Святослав Браславець потребував допомоги іззовні. Власне, йшлося не лише про цього лікаря, а про величезну кількість талановитих людей на теренах колишнього Радянського Союзу, які були неспроможні пробитися крізь бар’єри своєї системи. Ален розумів, що для підтримки інноваційних ідей з-за кордону необхідно привести в дію потужний механізм французької демократії з її громадськими рухами та розвинутими благодійними фондами. І він зробив це, залучивши українську діаспору. Франсуа Недяк став одним з основних спонсорів благодійного фонду. Саме від імені цієї організації до Умані надійшов лист із пропозицією прийняти медичне обладнання для клініки доктора Браславця. Однак це ніяк не прискорило розмитнення вантажу, який і досі вкривався іржею на забутій Богом станції під Києвом.

Франсуа мав бізнес в Україні, і, можливо, через це досить легко погодився відраховувати певний відсоток від свого прибутку на користь «Клініки серця». У відповідь з боку офіційних кіл була лише невдячність. Місцеве керівництво дало зрозуміти, що не вірить у щирість намірів французьких благодійників. Мовляв, радше б, для прозорості фінансових вливань, мсьє Недяк разом із паном Браславцем створили звичайну приватну клініку. І ось тепер Франсуа вирішив покарати злостивих місцевих начальничків і подав позов на комісію з гуманітарної допомоги. Реймський суд мав встановити справедливість, відкривши мсьє Недяку шлях до благодійності в Україні. Щоправда, Ален не розібрався ще, навіщо цьому вже підтоптаному чоловікові всі ці клопоти. На українській митниці гнив уже не перший і не останній вантаж, що надійшов з-за кордону у вигляді гуманітарної допомоги. Швидше за все, пославшись на непідвідомчість цих питань французькій Феміді, суд припинить розгляд справи.

Мсьє Недяк разом із адвокатом уже чекали Рекара. З боку відповідача прибув представник від українського міністерства економіки — прізвище цього чиновника нікому ні про що не говорило. Аня терпляче пояснювала прибульцю позицію позивача. Жорж Берньє, який слухав їхню розмову, раз по раз виразно поглядав у бік і робив великі очі. Нарешті всіх їх запросили до зали суду.

— Отже, українська сторона заздалегідь підозрює, що ви здійснюєте нелегальний імпорт під прапором гуманітарної допомоги? — уточнив суддя, дивлячись на учасників процесу з-під окулярів.

Недяк смикнувся і підтвердив:

— Саме так.

— А які у вас підстави так вважати?

— Це випливає з протоколу засідання урядової комісії з гуманітарної допомоги.

— На жаль, ми нічим не зможемо вам допомогти. Цей спір слід розв’язувати у відповідності до українського законодавства. Або ж звертаєтеся до Європейського Суду.