Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 39

Шура ще раз глянула на адресу, за якою мешкала вчителька, і згадала її витончене, інтелігентне обличчя. Якби не Любов Петрівна, навряд чи Аня закінчила би школу із золотою медаллю. Дочка неохоче вивчала мови, зате тепер у неї є дипломи з італійської та французької. «Використовуй будь-яку нагоду, шукай будь-який привід, аби якимось чином зачепитися там!» — напучувала мати, проводжаючи Аню до Франції. Їхній план таки працює. Любий Сильвіо! Ще один ангел-охоронець. Це завдяки його нескінченній милості дочка має можливість знімати в Парижі квартиру, відвідувати університетську бібліотеку і підробляти метрдотелем у престижному ресторані. Справи йдуть на краще, — подумала Шура й з ентузіазмом узялася виконувати доручення.

Кілька зупинок автобусом — і жінка стояла перед будинком Браславців. На дзвінок із квартири вийшов чоловік із байдужим і прив’ялим обличчям. На прохання покликати Любов Петрівну він відвів очі і стисненим голосом сказав:

– Її немає.

— А де я можу побачити пані Браславець?

— Ніде. Вона померла.

Ще тиждень тому Анина улюблена вчителька була живою. Але кожному, хто бачив цю колись енергійну владну жінку, було зрозуміло: кінець близький.

Неждану гостю запросили до квартири, яку розорило нещастя. Звідси ще не вивітрився запах ліків і ще чогось невловимого, що завжди присутнє у кімнаті, в якій довго і страдницьки закінчувалося чиєсь життя. Це була якась суміш валер’янки і селери. Цей запах видався Шурі просто огидним.

— Останніми днями Люба ледь розтуляла рота і ковтала лише відвар овочів, — пояснив удівець.

Він обсмикнув на собі вицвілий светр із продертими ліктями і зазирнув у сусідню кімнату.

— Тато, не хвилюйся, я тут. Це прийшла Любина знайома.

Чоловік показав жінці на крісло.

— Ви, певно, з якоюсь справою?

Вислухавши прохання колишньої учениці, Браславець поліз на антресолі і дістав течку з паперами.

— Тут останні публікації дружини. Можете зняти з них копії.

Шура озирнулася навкруг. В оселі віяло пусткою. Меблі стояли недоладно, ніби їх збиралися виносити і несподівано покинули у незручному місці. Якісь клунки і коробки тулилися попід стінами. Доктор медицини, професор Браславець між лекціями та іспитами ледь встигав поратися з домашніми справами. Син Любові Петрівни слідом за матір’ю захопився наукою і не мав дружини. У квартирі хазяйнували два вдівці й один холостяк.

— То у вас ще є тато? — уточнила гостя.

— Так. Йому дев’яносто. Він майже не підводиться з ліжка.

Наступного дня статті покійного кандидата педагогічних наук Любові Браславець надійшли до Парижа. Збираючись до професора, пані Курилець, у дівоцтві Морар, особливо подбала про свою зовнішність. Висловлене колись Анею припущення про матусине ймовірне заміжжя цього разу могло стати реальністю.