Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 23

Вона збагнула, що найліпшим зціленням для нього стане правда — підозра та ревнощі зробили свою справу, і гірше вже не буде.

Пізно вночі у квартирі тихо ввімкнули музику. Це була улюблена касета Сильвіо. Анна Легкоступ подумки прощалась з Італією і цим недоладним чоловічком, який у скрутну хвилину став для неї добрим янголом. Тепер потрібно усунути його зі свого шляху, щоб іти далі. Це було невдячно з її боку і жорстоко щодо нього.

Чоловік розплющив очі. Поряд стояла вона.

— Моя белла донна, — прошепотів він.

Її вразив спокійний і навіть очужілий погляд італійця. Здавалось, тут було присутнє тільки його тіло. Він дивився сумно і безпорадно.

— Так, я лечу до Парижа. Рейс о десятій ранку. А твій літак увечері.

Аня присіла біля нього на диван і розстібнула халатик.

ЧАСТИНА ДРУГА

Мадам Фужерон

I

На початку осені в Арденнах ніколи не вгадаєш, який буде вітер — пронизливий віщун зими з півночі чи грайливий зефір із Середземномор’я. Є, щоправда, безпомилкова ознака: якщо над гірським пасмом з’являються важкі грозові хмари, то східний вітер із набридливою впертістю пожене їх у бік Атлантичного океану. Того дня вересень подарував мешканцям Шампані тихий сонячний день, яким гріх було не скористатися. Поль і Даніель втекли з останнього уроку і дременули на велосипедах у сусіднє село. Там на околиці, поблизу Марни височів старовинний замок часів Столітньої війни. Незважаючи на небезпечний спуск, хлопці продерлися до напівзруйнованої вежі, що зависла над урвищем.

— Допоможи мені! — раптом заволав Поль.

Однією рукою він ледь тримався за якийсь прив’ялий кущ, а іншою притискав до себе велосипед.

— А хіба в мене є третя рука, бовдуре?! — огризнувся Даніель.

Під ногами підлітків загрозливо зашурхотіли залишки древнього піщаника. Було ні за що вхопитися.

Поль, а за ним і його брат скотилися вниз, боляче подряпавши коліна та лікті.

— Ти що, не бачив, куди сунеш? — сварився Даніель, потираючи забиті місця.

— Та годі вже, розкричався, — пробуркотів Поль.

Вони відбулися легким переляком.

Удома на них чекала святкова вечеря — батько з мачухою нарешті взяли шлюб у мерії. Але вигляд хлопчаків зовсім не відповідав моменту. Поль і Даніель наввипередки поспішили до ванної кімнати і заходилися чепуритися.

Рудоволосі близнюки відрізнялись один від одного зростом і характерами. Поль був трохи нижчий, мав мамину вдачу і часто піддавався впливу більш рішучого, задерикуватого Даніеля. Новоспеченій мадам Фужерон — шатенці з проникливим поглядом і м’яким голосом — довелося чимало перетерпіти, аби увійти в чужу сім’ю без видимих конфліктів. Насправді ж протиріччя приховано жевріли, у чому переконалися на власному досвіді молодші члени родини. Поль і Даніель ледве навчилися вимовляти назву східноєвропейської держави, з якої прибула їхня мачуха: Ук-ра-ї-на. А називали мадам по-своєму — «Раша».

Спочатку ніхто не заважав їй заводити нові порядки в домі. А втім після Женев’єви, — так хлопці називали свою матір, — тут ніхто по-справжньому не порався. Анна зайнялася прибиранням з якимось хворобливим натхненням, ніби з’їхала з рейок. З цієї нагоди хлопці придумали кілька забавок з побутовою технікою — жінка не схибила. Потім вона захопилася кухнею, але не французькою, а своєю, національною. Їсти її червоний борщ з крупно нарізаними овочами всі відмовилися. «Ми цим не харчуємося. Якщо хочеш приготувати першу страву, то затям, що це має бути суп-пюре з цибулі-порею чи з картоплею, або цибульний суп, заправлений сиром. Обов’язково! Ще можеш запропонувати провансальський густий рибний суп-буябез», — терпляче пояснив тато, звертаючись до нової господині. Цієї хвилини в Аннети були такі очі! Як у кицьки, що випала з ринви, до якої її вкинули з прив’язаною до хвоста консервною бляшанкою. Підлітки були задоволені цією поразкою мадам Раша.