Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 104

У північній російській столиці збирався традиційний весняний інвестиційний форум підприємців — тих, які наважилися вкласти свої капітали в країни Співдружності незалежних держав. Для мадам Фужерон, яка стала до роботи після різдвяних канікул, це була перша з’ява у такому великому поважному товаристві. Та й не давала розслабитися ще одна обставина. Політ здійснювали на російському Ту-154, а така подорож, згідно із статистикою, завжди підвищувала у пасажирів рівень адреналіну, якщо не сказати більше. Досі Анна користувалася тільки італійськими і французькими авіалініями. У будь-якому випадку вона покладалася на своїх супутників.

Але мадам не вдалося заговорити зуби спостережливому і досвідченому чоловікові у світлому пальто, — це і був глава представництва Європейської Комісії в Україні Етьєн Жуайар. Він явно не очікував, що його супутники знали один одного. За Анною він спостерігав уже кілька місяців, що було досить просто, оскільки вони разом з іншими французами мешкали у будинку посольства. Жінка подобалася йому. Якось вона навіть насмілилася за філіжанкою кави поставити йому незручне запитання: «А це правда, що на посаду глави представництва призначають переважно дипломатів, які проштрафилися?» Жуайар тоді ледь всидів у кріслі. Ця безшабашна Анна наче у воду дивилася, — на попередньому місці служби, у Москві, Етьєну були непереливки. А сьогоднішня реакція жінки на поповнення їхньої делегації явно заінтригувала брюссельця. Між чоловіками могло виникнути суперництво, а це не входило в плани неодруженого глави представництва.

— Хочу передати мадам подяку за промо-шоу, яке відбулося недавно у Києві. У вас, Анно, неабиякий хист до організації подібних видовищних заходів.

Етьєн спробував було поцілувати жінці руку. Але та, випередивши його рух, немовби поковзнулась і схопилася за рукав Недяка. Жуайар зробив вигляд, що не помітив її прихованих намагань уникнути зближення.

— Франсуа, ви собі не уявляєте, яке то диво — нічне видовище над водою, виконане у форматі «три де». Декому з глядачів на березі Дніпра здавалося, що велетенські голографічні фантоми, ступаючи по мосту, ось-ось насунуться просто на них.

— В Україні ще не раз багато що відбуватиметься вперше, і прискорити цей процес — наше завдання, — майже плакатною мовою відповів Недяк, ввічливо підтримуючи мадам під лікоть.

Його намагання чи то покепкувати із пафосного тону Етьєна, чи то, навпаки, звеличитися самому на тлі зусиль посольського піару зачепили Жуайара.

— Ви задоволені своїм бізнесом? — на всяк випадок примирливо запитав він у Франсуа.

– І так, і ні.

Пролунало запрошення до пасажирів пройти на посадку. Свою розповідь Недяк продовжив у салоні літака.

Жуайар уважно слухав підприємця, дивуючись його жвавій міміці, в якій основну роль відігравали густі чорні брови і проникливі очі кольору тютюну. Як виявилося, спільні підприємства Недяка приносили невеликий дохід. До цих слів Етьєн поставився із погано прихованою недовірою. Водночас він схвально сприйняв новину про участь Франсуа в проекті з вирощування ріпаку, за підтримки гранту Європейської Комісії. Але підприємець не планував розширювати свій бізнес.