Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 42

— Добрий вечір,— сказав він. — Що ж, мадам, давайте відразу перейдемо до справи. Я не називатиму імен, але я знаю, хто в сусідній кімнаті і що у нього в саквояжі. Це й привело мене сюди. Я прийшов продиктувати вам умови капітуляції.

Дама не поворухнулась і не озвалась жодним словом, а тільки все дивилась на сигару в руці Гудвіна.

— Ми, — провадив диктатор, злегка погойдуючи ногою й задумливо розглядаючи свій елегантний лосиновий черевик, — я говорю від імені переважної більшості народу, — ми вимагаємо повернення вкрадених грошей, які належать народові. Це, по суті, все, чого ми хочемо від вас. Наші вимоги дуже прості. Як представник народу я обіцяю дати вам спокій, коли ви задовольните їх. Віддайте гроші і їдьте зі своїм супутником куди хочете. Ми навіть допоможемо вам сісти на перший-ліпший пароплав, який вирушатиме звідси. Від себе ж особисто я можу тільки додати, що у джентльмена з десятого номера неабиякий смак, коли він обрав собі таку подругу.

Гудвін знову взяв сигару в рот і помітив, що дама крижаним поглядом стежить за нею, підкреслено зосередивши на ній свою увагу. Очевидно, вона не чула того, що він сказав їй. Зрозумівши натяк, він викинув сигару за вікно, весело засміявся й зсунувся зі столу.

— Так краще,— сказала дама.— Тепер я можу слухати вас. Коли хочете одержати від мене ще один урок хороших манер, скажіть ім’я людини, яка ображає мене.

— Дуже шкодую, — сказав Гудвін, спираючись рукою на стіл, — але зараз мені ніколи вивчати правила етикету. Отже, слухайте: я звертаюсь до вашої розсудливості. Ви не раз показували, що добре розумієте, що для вас вигідно. От вам ще одна нагода виявити ваш неабиякий розум. У цій справі секретів немає. Я — Френк Гудвін, і я прийшов по гроші. У вашій кімнаті я опинився випадково. Якби я потрапив до сусідньої, гроші були б уже в мене. Хочете пояснень? Будь ласка. Джентльмен з десятого номера не виправдав довір’я народу, вкрав велику суму грошей. Я вирішив повернути ці гроші. Я не кажу вам, хто цей джентльмен. Коли мені доведеться зустрітися з ним і при цьому виявиться, що він обіймає в республіці високий пост, я виконаю свій обов’язок і заарештую його. Цей будинок охороняється. Я пропоную вам великодушні умови. Я навіть не домагаюсь побачення з джентльменом із десятого номера. Принесіть мені саквояж із грішми — і справі кінець.

Дама підвелася з крісла й на хвилину застигла, глибоко задумавшись.

— Ви живете тут, містере Гудвін? — нарешті запитала вона.

— Так.

— Яким правом ви зайшли до моєї кімнати?

— Я служу республіці. Мене сповістили телеграфом про маршрут... джентльмена з десятої кімнати.

— Можна у вас дещо запитати? Мені здається, що одвертості у вас більше, ніж делікатності. Що являє собою це місто? Кораліо — так його називають?

— Яке це місто! — сказав Гудвін, усміхаючись.— Так собі, містечко бананове. Солом’яні та глиняні хатки, п’ять-шість двоповерхових будинків, вигод мало. Населення — мішанина з іспанців та індіан, каріби та чорношкірі. Ні путящих тротуарів, ні розваг. Моральність невисока. Звичайно, це тільки поверховий опис нашого міста.