Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 40

— Quien vive?— верескнув вартовий, борюкаючись із своїм довжелезним мушкетом.

— Americano, — буркнув Гудвін, не повертаючи голови, й пройшов далі без затримки.

Праворуч, потім ліворуч — і далі, в напрямку Національної площі. Цю вуличку перетинала вулиця Гробу Господнього. За кілька кроків від неї він раптом зупинився.

Він побачив високого чоловіка в чорному з великим саквояжем у руці. Чоловік швидко йшов до берега вулицею Гробу Господнього. Придивившись, Гудвін побачив біля нього жінку, яка чи то квапила його, чи допомагала йому йти якомога швидше. Ішли вони мовчки. Вони не скидались на жителів Кораліо, ці двоє.

Гудвін наддав ходи й пішов слідом, але без усяких хитромудрих прийомів, таких любих серцю детектива. Він мав надто широку натуру, щоб захопитись переслідуванням. Адже він піклувався про народ Анчурії, і тільки політичні міркування не дозволяли йому відразу зажадати повернення грошей. Його партія поставила собі метою врятувати вкрадені гроші, повернути їх у казну й узяти в свої руки владу без кровопролиття та боротьби.

Невідомі зупинились біля входу до готелю де лос Естранхерос, і чоловік постукав у двері з нетерплячістю людини, яка не звикла чекати. Мадама довго не озивалась. Нарешті у вікні блиснуло світло, двері відчинились, і гості увійшли.

Гудвін стояв на тихій вулиці, закурюючи ще одну сигару. За кілька хвилин на другому поверсі готелю промкнулося крізь жалюзі тьмяне світло. “Вони зайняли номери, — сказав сам собі Гудвін.— Отже, у них ще нічого не вирішено з пароплавом”.

У цю хвилину з’явився Естебан Дельгадо, перукар, ворог існуючого уряду, веселий змовник проти всякого застою. Один із найзавзятіших гуляк у Кораліо, він частенько затримувався на вулиці аж до одинадцятої години вечора. Прибічник ліберальної партії, він пишномовно привітав Гудвіна як соратника в боротьбі за свободу. У нього були якісь важливі новини.

— Подумайте тільки, дон Френк! — вигукнув він з виглядом конспіратора.— Сьогодні ввечері я голив La barba — те, що ви називаєте бородою, — самому Présidente! Що ви скажете на це? Він сам послав по мене. Він очікував мене в убогій casita однієї старої жінки, у дуже маленькій хатці, в темному місці. Carramba! До чого дійшло — el senor Présidente доводиться отак ховатись і критись! Йому, мабуть, не хотілося, щоб його впізнали, але — carajo — можете ви поголити людину й не побачити її обличчя? Він дав мені оцю золоту монету й попросив, щоб я нікому анічичирк. Дон Френк, це те, що ви називаєте шито й крито.

— А ви коли-небудь раніше бачили президента Мірафлореса? — запитав Гудвін.

— Тільки один раз,— відповів Естебан.— Він високий, і в нього була дуже чорна й велика борода.

— А був ще хто з ним, коли ви голили його?

— Стара індіанка, сеньйоре, хазяйка хатки, та ще одна сеньйорита — така красуня! An, Dios!

— Гаразд, Естебане,— сказав Гудвін.— Дуже добре, що ви якраз тепер поділилися зі мною своїми косметичними новинами. Новий уряд не забуде про вашу послугу.