Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 41

І тоді він коротко розповів перукареві про ту кризу, яку переживала країна, й запропонував йому залишитися тут, біля готелю, та пильнувати, щоб ніхто не спробував вискочити у вікно або в двері на вулицю. Сам Гудвін підійшов до тих дверей, у які недавно зайшли гості, відчинив їх і ступив через поріг.

Мадама щойно зійшла вниз, улаштувавши гостей на ніч. Її свічка стояла на прилавку. Хазяйка саме збиралась випити чарочку, щоб надолужити перерваний сон.

Вона не виявила ні подиву, ні страху, побачивши ще одного одвідувача.

— А, це сеньйор Гудвін! Не часто вшановує він мою бідну господу своєю присутністю!

— І справді, слід би частіше заходити до вас,— сказав Гудвін із своєю чисто гудвінівською усмішкою.— Я чув, що від Белісе на півночі до Ріо на півдні ніде не знайти кращого коньяку, як у вас. Поставте ж пляшечку, мадама, і випиймо для проби удвох по чарочці.

— Мій aguardiente, — сказала не без гордощів мадама, — найкращий. Він росте серед бананових дерев, у темних місцях, у дуже гарних пляшках. Si, senor. Його можна збирати тільки вночі. Це роблять матроси й приносять вам перед світом до чорного ходу. Не легко розводити такі овочі, сеньйоре Гудвін.

У Кораліо душею торгівлі була не конкуренція, а контрабанда. Говорили про неї натяками, а після вдалої операції навіть хвастали.

— Сьогодні у вас постояльці, — сказав Гудвін, кладучи на прилавок срібний долар.

— А чому б ні? — відказала мадама, відраховуючи здачу. — Їх двоє. Тільки-тільки прибули. Сеньйор, не так щоб старий, і сеньйорита, досить гарненька. Вони піднялись до себе, не захотіли ні їсти, ні пити, їхні кімнати — numéro дев’ять та numéro десять.

— Я давно жду цього джентльмена та цю леді,— сказав Гудвін.— У мене до них важлива справа. Можна зайти до них зараз?

— А чому б ні? — спокійно відказала мадама.— Чому б сеньйорові Гудвіну не піднятися й не побалакати з друзями? Esta bueno. Кімната numéro дев’ять та кімната numéro десять.

Гудвін одстебнув у кишені американський револьвер і піднявся крутими темними сходами.

Там, у коридорі, при шафранному світлі висячої лампи, він легко розглядів великі цифри, яскраво намальовані на дверях. Повернувши ручку дев’ятого номера, він увійшов і причинив за собою двері.

Якщо жінка, що сиділа біля столика в цій бідно обставленій кімнаті, була Ізабелла Гілберт, то треба сказати, що чутки не давали повного уявлення про її принадність. Вона схилилась головою на руку. В усьому її тілі, в кожній лінії, помітна була страшенна втома; на її обличчі застиг вираз глибокої тривоги. Очі в неї були сірі, тієї форми, яка властива, мабуть, усім уславленим покорителькам людських сердець. Білки надзвичайно білі, блискучі, зверху закривали їх важкі повіки, а знизу залишалась білосніжна смужка. Такі очі означають велике благородство, велику силу і — якщо тільки можливо уявити таке — великодушний і щедрий егоїзм. Коли американець увійшов, вона глянула на нього здивовано, але без страху.

Гудвін скинув капелюх і з властивою йому спокійною невимушеністю присів на краєчок столу. В руці у нього курилася сигара. Він вирішив поводитись запанібрата, певний, що всякі церемонії з міс Гілберт зайві. Він знав її життя, знав, як мало вона зважала на умовності.