Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 399

Незбагненність письменницького дару О.Генрі, чиї твори літературна критика оцінює досить суперечливо, а читацький загал сприймає з незмінною цікавістю, дає підстави говорити про своєрідну магічну ауру його новел. Читацька цікавість зумовлена, насамперед невичерпністю письменницької фантазії, що перетворює банальні історії із сірої повсякденності на інтригуюче захоплюючі сюжети, в яких сентиментальність органічно поєднується з м’якою іронією, а пародійне обігрування найрізноманітніших літературних шаблонів сусідить зі стилістичною віртуозністю.

Тематичний діапазон творів О.Генрі навряд чи може бути названий дуже широким. Більшість дослідників суголосні в тому, що новели О.Генрі умовно можна поділити на три тематичні цикли: нью-йоркський, що є найбільшим за кількістю історій; техаський, герої якого — ковбої, фермери та інші мешканці американського Півдня і Заходу, а також “шахрайський” — цикл про пригоди гангстерів, афери та витівки віртуозів крутійського ремесла.

Нью-йоркський цикл, що представлений збірниками “Чотири мільйони”, “Запалений світильник”, “Голос міста” та “Ділові люди”, розгортає перед читачем широку панораму життя простих мешканців Нью-Йорка, який постає то як місто, сповнене великих сподівань і надій, то як місто-монстр, де в жалюгідних мебльованих кімнатах страждають і відстоюють своє право на існування чотири мільйони простих американців. Сама ж назва першого збірника є побудованою на контрасті метафорою. Річ у тім, що наприкінці 90-х років XIX ст. в американській пресі стало модним писати про подробиці приватного життя представників найбагатших родин Нью-Йорка. За ними, з легкої руки журналістів, міцно закріпилася узагальнююча назва “чотириста”. О.Генрі писав, що, обираючи заголовок для своєї першої збірки, він свідомо хотів привернути увагу читачів до життєвих колізій, заповітних мрій і втрачених ілюзій простих мешканців чотиримільйонного міста. “Я хочу, аби наші чотириста побували в шкурі чотирьох мільйонів”, — казав він, сподіваючись, що саме таким чином він зможе привернути увагу тих, хто має владу і гроші, до проблем звичайних людей. До речі, американський президент Теодор Рузвельт одного разу зізнався, що добитися прийняття закону про збільшення мінімального рівня заробітної плати для продавщиць його спонукала новела О.Генрі “Незакінчене оповідання”.

Сучасники новеліста, як відомо, незрідка закидали йому підкреслену асоціальність, однак таке звинувачення навряд чи було справедливим. У співчутливому ставленні до знедолених (“Фараон і хорал”, “В ім’я традиції”, “Чия вина”), у щирому прагненні привнести в похмуру буденність тих, хто важко заробляє свій хліб, життєдайну іскру надії (“Кімната на горищі”, “Зелені двері”), у гротескно-сатиричному зображенні моральної деградації так званих “господарів життя” (“Роман біржового маклера”, “Чарівний профіль”, “Дороги, які ми вибираємо”) відчутно проступає трагічний підтекст американської “ери процвітання і благополуччя”. Доволі іронічне ставлення новеліста до суто американської діловитості та підприємливості допомагає читачеві розгледіти за пристойним фасадом респектабельності і зовнішнього блиску душевну черствість, невблаганну жадібність, холодний розрахунок та жорстокість.