Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 397

У рецензії на збірку О.Генрі “Запалений світильник” (1907) літературний критик Генрі Джеймс Сміт писав: “У його історіях є щось таке, перед чим неможливо встояти, навіть попри усі їхні недоліки; вони такі життєрадісні й безтурботні, такі геніальні в своїх коментарях і так приємно забарвлені сентиментальністю, яка своєю оманливістю нагадує Бродвей, але водночас є навдивовижу спонтанною й щирою”. Саме щирість була домінуючою у ставленні О.Генрі до своїх героїв, саме вона визначала сутність його творчого імперативу. Створений ним американський міф, в якому завжди знаходиться місце для щасливого випадку, посмішки Фортуни чи дотепного жарту, мав у його сучасників чималий успіх. Протягом 1910—1920 років загальний наклад його творів, виданих лише англійською мовою, сягнув п’яти мільйонів. Це був своєрідний рекорд серед тогочасних англомовних письменників, перевищити який вдалося лише видатному британцеві Редьярду Кіплінгу.

Велика популярність новелістики О.Генрі спричинила потужну хвилю епігонських творів, його творчу манеру намагалися наслідувати десятки американських літераторів, за рецептами його оповідань “штампувалися” сотні підробок-імітацій, якими рясніли тогочасні газети й журнали. Втім, жодному з цих наслідувачів так і не вдалося піднятись до рівня художньої майстерності О.Генрі. Його істинними спадкоємцями, своєрідними творчими нащадками правомірно вважати авторів, твори яких, на перший погляд, абсолютно несхожі на новели “великого розрадника”. “Закваска” О.Генрі, приміром, відчувається в інтелектуальності таких гострих сатириків, як Дороті Паркер та Джеймс Тербер, в іронічності жорсткого і в’їдливого Ринга Ларднера, у зворушливій оптимістичності Вільяма Сарояна.

Епігонство, яке було цілком природним наслідком популярності творів О.Генрі, стало однією з причин того, що в літературній критиці 1920—1930 років усе частіше почали з’являтися негативні оцінки його творчих здобутків та гостра критика методу і стилю. Його звинувачували у свідомому ігноруванні суворої правди життя та байдужості до гострих класових конфліктів, у штучності сюжетів та неправдоподібності діалогів. Теодор Драйзер, зокрема, називав його “поверховим літератором, суто розважальним автором”, а Максим Горький — “письменником вправним, але не дуже талановитим”, “банальним миротворцем”, який “вважає людей жебраками, подає їм милостиню фальшивою монетою”. Деякі американські літератори і критики писали в ті часи про пагубність впливу О.Генрі на національну літературну традицію та проголосили його “новим Готторном, що запродав своє перо Мому”.