Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 401

Емоції, які викликають у читача зухвалі афери й дотепні витівки Джефа Пітерса і Енді Такера, мають здебільшого позитивне забарвлення. Річ у тім, що ці шахраї, які, до речі, мають свій власний “кодекс честі”, ніколи не вдаються до жорстокості чи насильства, а виявляють неабияку винахідливість і хитрість, використовуючи такі людські вади, як жага легкого збагачення (“Стрижений вовк”), користолюбство (“Шлюбна контора”), тупість чи надмірна довірливість (“Індіанський лікар”). Іронічне ставлення до стандартів буржуазного суспільства та нестримний дух авантюризму, що завжди супроводжують цих безтурботних героїв, надають їм певної привабливості. Навіть у тому разі, коли “благородний шахрай” сам опиняється в ролі жертви власного хитромудрого задуму, він викликає у читачів скоріше іронічну посмішку, аніж злорадний сміх (“Свиняча етика”, “Сільська розвага”, “Нещасливий трест”). Порівняно з тими грандіозними спекуляціями та зловживаннями, до яких у реальному житті вдалися фінансові магнати і деякі політики, зухвалі авантюри і кумедні трюки Джефа Пітерса та Енді Такера виглядають майже як безневинні жарти. До речі, ця парочка винахідливих пройдисвітів суттєво відрізняється від справжніх злочинців, які завдяки художній майстерності О.Генрі викликають у читачів обурення, відразу й осуд. Саме таким, зокрема, є саркастично змальований Акула Додсон, що розбагатів завдяки грабіжництву та цинічному вбивству спільника (“Дороги, які ми вибираємо”).

Серед тем, які розробляє у своїй новелістиці О.Генрі, варто також згадати тему мистецтва та літературного ремесла. Творчі особистості завжди змальовуються ним зі щирою приязню і симпатією, при цьому, як правило, акцентується не стільки сила таланту, скільки тонка духовна організація таких натур (“Жертви любові”, “Останній листок”, “Винарня і троянда”). Коли ж у своїх новелах О.Генрі торкається питань власне літературної творчості, то гумористична тональність нерідко поступається місцем гострій іронії і навіть уїдливому сарказму. Така зміна тональності мала, безперечно, тверду світоглядну основу і зумовлювалась життєвою реальністю.

Як свідчать спогади друзів новеліста, він завжди з деяким роздратуванням сприймав рекомендації редакторів та зауваження літературних критиків. Показовим є, приміром, такий випадок з його письменницької біографії: після того, як редакція повернула йому оповідання “Значок полісмена О.Руна” з рекомендацією більш детально змалювати респектабельний побут суспільної еліти, він відповів на це суто по-письменницьки — написав пародійну новелу “Обід у ... — чи пригоди з власним героєм”. Відверте висміювання стандартів “благопристойної” літератури, віртуозне пародіювання стильових кліше, штампів і модних тенденцій відчувається і в таких новелах, як “Любов і белетристика”, “Не література”, “Сповідь гумориста”, “Теорія і практика” та ін. Особливу насолоду знавцям літературних традицій спроможні подарувати ті оповідання О.Генрі, де він вдається до комедійного потрактовування відомих жанрових канонів і популярних сюжетних мотивів та пропонує читачеві блискучу гру різноманітними літературними алюзіями і ремінісценціями (“Громила і Томмі”, “Пригоди Шемрока Джолнса”, “Слідами вбивці, або Тайна вулиці Пешо”, “Сищики”).