Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 322
О.Генрі
Коса на камінь
Між двома порціями спаґетті у закуточку ресторації “Провенцано” Джеф Пітере пояснив мені, що є різні гатунки шахрайства.
— Але два гатунки такі, — сказав Джеф, — що їх треба було б викоренити за допомогою закону. Я маю на увазі спекуляції Уол-Стріта й злодійства з розломом.
— Мабуть, кожен згодиться з вами про один із цих гатунків,— відповів я сміючись.
— Ну, злодійство з розломом теж треба вивести з ужитку, — закинув Джеф, а я збентежився, що може не до речі був мій сміх.
— Місяців зо три тому, — сказав Джеф, — мені пощастило обізнатись із зразками отих гатунків нелегального мистецтва. Я познайомився одночасно з членом спілки розломників та одним фінансовим Джоном Наполеоном.
Діло було в Арканзасі. Десь на роздоріжжі я звернув не туди, куди слід було, і помилково потрапив до містечка Горохвяна Лоза. А минулої весни я вже працював коло цієї Лози й попоскуб її подекуди. Я там продав на шістсот доларів молодої садовини — слив, вишень, бросквинь та груш. І мешканці Горохвяної Лози все не спускали з ока околишні шляхи в тій надії, що я може, знов сюди повернусь. Я розігнався головною вулицею аж до самісінької крамниці з аптечним крамом, що мала назву “Кришталевий Палац”. Аж тоді я зміркував, що вскочив у пастку разом із своєю білою конячкою Віллою.
Горохвяні Лозяни накрили мене мокрим рядном і, взявши Віллу за повід, завели таку розмову, де не цурались теми про садові дерева. Гурточок громадян засилив мені під руки якогось ланцюжка і повів мене почесним походом на свої городи та садки.
їхні садові дерева не росли так, як їм призначено було на наличках. Вільшина їх повернулась на тернину та собачий хмиз, але де-не-де траплялись все ж таки й купки осичини та тополі. Одним одне дерево появило ознаки плоду: це був чудовий молодий бавовняний кущ — на ньому виросло шершеневе гніздо.
Горохвяні Лозяни вели мене, аж поки не дійшли край міста. Тоді взяли в мене за рахунок своїх збитків годинника та гроші, а коняку з возом покинули собі ніби в заставу. Вони сказали, що я можу повернутись і одержати своє майно, коли хоч на одному з кущів собачого хмизу виростуть емеденські бросквині. По тому вони зняли з мене ланцюга й показали пальцями напрямок до Скелястих Гір; я кинувся велетенськими скоками до повноводих річок та непролазних лісів.
Коли моя інтелектуальність знов до мене повернулась, я розповів, що вступив до якогось невідомого міста близько залізничої колії.
Коли це суне хуткий вантажний потяг, трохи гальмуючи ходу поблиз міста. З вагона раптом випав чорний пакунок, прокотився ярдів із двадцять, оточений хмарою куряви, тоді звівся й заходився випльовувати вугілля та вигуки. Я вглядів, що то був кругловидий молодий хлопець, вбраний певніше для пульманівського вагону, ніж для вантажної валки. Він весело всміхнувся, хоч руханка, що він проробив, замурзала його, як справжнього сажотруса.
