Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 320

О.Генрі

— Правильно, Джефе, — каже Енді. — Якщо Меркісон не передумає і поїде, ми ні на мить не покинемо його самого й покладемо край цьому нечистому ділу. Мені, як і тобі, дуже не хотілося б, щоб такі гроші попали, хтозна-куди.

І ми подалися до Меркісона.

— Ні, хлопці, — каже Меркісон, — не хочу я, щоб солодкі співи тих чикагських сирен розвіяв у мене перед носом літній вітерець. Я або витоплю смалець із тих ignis fatuus, або пропалю дірку в сковороді. Але буду смертельно радий, якщо ви поїдете зі мною. Може, ви й справді станете в пригоді, коли мені доведеться згрібати всі оті поміняні гроші. Справді, друзі, я буду на сьомому небі, якщо ми поїдемо разом.

І ось Меркісон пускає в Грассдейлі чутку, нібито він їде з містером Пітерсом та містером Таккером на кілька днів до Західної Віржинії дивитися якісь залізні копальні. А сам телеграфує Дж. Сміту, що, мовляв, такого-то дня бажає потрапити в його тенета. І ми поспішаємо втрьох до Чикаго. Дорогою Меркісон уже наперед тішиться передчуттям веселих пригод і приємних спогадів.

— У сірому костюмчику, — каже він, — на південно-західному розі Уобаш-авеню і Лейк-стріт... Він упускає газету, а я питаю, яка там сьогодні водичка. Ха-ха-ха! — і Меркісон хвилин п’ять трясеться зо сміху.

Але часом Меркісон раптом стає серйозний, ніби намагається прогнати від себе якісь гнітючі думки.

— Хлопці, — каже він, — я б і за десять тисяч доларів не згодився, аби про це діло довідалися в Грассдейлі. Тоді мені довелося б піти з торбою по світу. Але ж я знаю: ви хлопці чудові. Мені здається, — провадить він, — що обов’язок кожного громадянина — зробити все, щоб прибрати до рук отих розбійників, які обдурюють довірливих людей. Знатимуть вони в мене, чи тепла водичка! Дж. Сміт пропонує за долар цілих п’ять, і йому доведеться виконати цю умову, коли вже він напав на Білла Меркісона!

До Чикаго ми приїхали близько сьомої вечора. А з чоловіком у сірому костюмі Меркісон мав зустрітись о пів на десяту. Ми пообідали в готелі і пішли в номер Меркісона чекати призначеного часу.

— Ну, друзі, — каже Меркісон, — давайте гуртом помізкуємо і виробимо тактику розгрому нашого противника. А що як зробимо так. Я обмінююсь сигналами з тим сірим членом зграї, що приманює простачків, а ви, джентльмени, тим часом проходите мимо — так ніби випадково, самі розумієте, — вигукуєте:

Здоров був, Мерке! — дивуєтеся несподіваній зустрічі і по-дружньому тиснете мені руку. Потім я відвожу того типа вбік і кажу, що ви — теж із Грассдейла, звати вас Дженкінс і Браун, один держить бакалійну крамницю, другий торгує фуражем. Одне слово, порядні люди і теж не проти спробувати на чужині своє щастя. Тоді беріть і їх з собою, — скаже, звісно, той тип, — якщо вже їм так кортить прилаштувати свої гроші.

Ну, як вам подобається мій план?

— Що ти на це скажеш, Джефе? — питає Енді й дивиться на мене.

— Гаразд, я скажу вам свою думку, — відповідаю я. — Я скажу ось що: давайте залагодимо це діло відразу, отут. Бо я не бачу причини марнувати час. — Потім дістаю з кишені свій нікельований револьвер тридцять восьмого калібру і кілька разів прокручую барабан.