Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 317
О.Генрі
— То беріть його собі, — сказав я, — так і зробіть, коли, звичайно, це почуття взаємне. Чи він має до вас почуття, відповідне до тих специфічних прикмет і стражданнів, про які ви оповідаєте?
— Так, має, — сказала вона, — але це один із тих джентльменів, що приходили на мене дивитись після оповістки, і він не ожениться зі мною, коли я не дам йому ті дві тисячі доларів. Він зветься Вільям Вілкінсон.
І її знов напали нерви та романтичні істерики.
— Містріс Тротер, — обізвався я, — немає в світі людини, що симпатизувала б жіночим почуттям дужче, ніж я. З другого боку, ви були дружиною одного з моїх найкращих приятелів. Коли б я міг це собі дозволити, то сказав би: беріть собі ці дві тисячі доларів і чоловіка, що вам до серця, та й будьте собі щасливі.
— Ми могли б допуститися зробити це, бо ми настригли більше як п’ять тисяч з тих немовлят, що бажали оженитися з вами. Та треба порадитись з Енді Текером, — зауважив я.
— Він добра людина, але в комерції суворий. До того він мій рівноправний товариш у справах фінансових. Я розкажу Енді й тоді побачимо, що можна зробити, — додав я.
Я повернувся назад до нашого готелю й викладаю перед Енді весь роман.
— Я сподівався чогось подібного ввесь цей час, — відказав Енді. Ніколи не можна брати жінку до компанії в такій справі, що зачіпає її почуття й нахили.
— Як це сумно, Енді, — мовив я, — коли подумаєш, що через нас розбилось жіноче серце.
— Це правда, — признався Енді, — і я скажу вам, що надумався зробити, Джефе. Ви завсіди були людиною з ніжним та великодушним серцем і всякими такими нахилами. Може, я був занадто жорстокий, дріб’язковий та підозріливий. Раз на віку я не хочу ставити вам перешкод. Ідіть до містріс Тротер і скажіть їй, щоб вона забрала з банку дві тисячі доларів. Нехай віддасть їх тому чоловікові, в якого вона закохалась, і нехай буде щаслива.
Я підскочив із несподіванки і трусив Енді руки хвилин із п’ять, а тоді вернувся до містріс Тротер і оповів їй про все, а вона з радощів заходилась плакати так гірко, як перед тим плакала з горя.
По двох днях ми з Енді пакувались, готуючись до від’їзду.
— Чи не зійти б нам униз і не заскочити до містріс Тротер на від’їзді, — спитав я його. — Їй було б надзвичайно приємно познайомитись із вами й висловити вам своє захоплення й свою вам подяку.
— Ні, я не такої думки, — відказав Енді. Я думаю, що краще нам поквапитись, щоб потрапити вчасно на станцію.
Я закладав наш капітал у потайний пасок, навкруги себе, як ми звичайно ховали свої гроші. Коли це Енді витяг з кишені товстий сувій паперових грошей і попрохав сховати їх усі разом.
— Що це таке? — спитав я.
— Це дві тисячі містріс Тротер, — відказав Енді.
— Як же це ви їх придбали? — спитав я.
— Вона мені їх віддала, — мовив Енді. — Я ходив до неї більше, як місяць, тричі на тиждень.
— То це ви — Вільям Вілкінсон? — спитав я.
— Це був я, — відповів Енді.
Стрижений вовк
Джеф Пітере, як тільки суперечка заходила про моральний бік його ремесла, відразу починав гарячкувати.
