Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 302

Тоді він вивернув свої повіки й підкотив очі.

— Відколи це ви занедужали? — спитав я.

— Мене вхопило — ой, ой!— цієї ночі, — сказав голова. — Змайструєте що-небудь проти цього, як вам здається?

— Містере Фідле, — звернувся я до панича, — чи не хочете ви відхилити трохи завіску на вікні?

— Бідле! — зауважив він мені. — Чи не з’їли б ви трохи шинки з яйцями, дядю Джеме, як ви почуваєте?

— Пане голово, — сказав я, приклавши вухо до правої його лопатки й наслухаючи, — ви схопили тяжке перезапалення правої клавікордової дужки.

— Милосердний Боже! — заголосив він. — Чи не можете ви натерти її чимсь, чи вправити її, чи щось там таке?

Я взявся за шапку та й поступив до дверей.

— Ви ж не підете, докторе? — залементував голова. — Невже ви підете звідси й покинете мене на смерть із цих... перенадсаднин акордової... ніжки, чи може це бути?

— Докторе Ху-Ха, — подав голос містер Бідл, — звичайна людяність забороняє тікати від ближнього у лихій біді.

— Докторе Воф-Ху, коли ви подужаєте вимовити, — відзначив я. Тоді я повернувся до ліжка й відкинув своє довге волосся.

— Пане голово, — сказав я, — одна вам лишається надія. Від ліків вам не полегшає. Але є інша сила, дужча за зілля, хоч і в зіллі її досить, — мовив я.

— А що ж воно таке? — спитав він.

— Наукові демонстрації, — відповів я, — тріумф розуму над сальсапарілою. Віра в те, що немає ніякого болю ані хороб, крім тих, що походять від нашої недуги. Визнайте свою кволість. Демонструйте!

— Про яку це інферналію ви кажете, докторе? — спитав голова. — Чи ви, бува, не соціаліст?

— Я кажу про велику доктрину психічного фінансування — про світлосяйну школу впливу на віддалі, підсвідоме лікування облуди й менінгіту, про цей предивний хатній спорт, відомий під назвою особистого магнетизму.

— Чи не можете ви його вжити, докторе? — запитав голова. — Я сам із Єдиних Синедріонів і виявлених протоплазмів Внутрішньої Кафедри, — мовив я. — Криві знов балакають, а сліпі штовхаються, коли я роблю над ними паси. Я — медіум, і колоратурний гіпнотезер і спіртуозний контролер. Тільки через мене на останньому сеансі в Ен-Арборі покійний голова Спілки Виробництва Оцту та Гіркої міг повертатись на землю та заходити в розмову з своєю сестрою Джон. Ви бачите, що я продаю на вулицях ліки для бідних. Я не прикладаю до них особистого магнетизму. Я не кидаю його між порох, бо вони не надбали собі навіть пороху.

— Може, ви прикладете його до мене? — спитав голова.

— Слухайте, — відмовив я, — всюди, де я не бував, у мене була, сила сутичок з медичними товариствами. Проте я не лікарюю. Однак, щоб урятувати вам життя, я вживу фізичних засобів, коли ви згодитесь не чіплятись до мене за дозвіл на торгівлю.

— Звичайно, згоджуюсь, — сказав він, — тепер беріться до роботи, докторе, бо біль почався знов.

— Мій гонорар складе двісті п’ятдесят доларів, з гарантією, що ви одужаєте за другим разом, — підкреслив я.

— Чудово, — згодився голова. — Я заплачу їх. Гадаю, що моє життя варте таких грошей.

Я сів край ліжка й утопив погляд просто йому в очі.

— Тепер, — сказав я, — виганяйте ваші думки про хоробу. Ви здорові. У вас немає ні серця, ні дужки, ні лопатки, ні мозку, ані чого іншого. Ви не почуваєте ніякого болю. Ви знаєте, що ви помилились. Тепер ви почуваєте, що той біль, якого у вас і не було — попустив, правда?