Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 289
О.Генрі
Його слова для цих горожан були телескопом, в якому вони бачили Яніставн, а називали “Захід”.
Емерсон зачарував їх.
Другого ранку о десятій Емерсон і Вайнінг зійшлися, як умовлено, в кафе на Сорок Другій вулиці.
Емерсон збирався того самого дня виїхати на Захід. На ньому був темний шевіотовий костюм, в який, здавалось, задрапував його старогрецький кравець, що перегнав моду на декілька тисяч років.
— Містере Вайнінґу, — сказав він з ясною веселою усмішкою шахрая, якому фортунить, — якщо коли-небудь вам потрібна буде моя поміч, я зроблю все, що тільки можу. Ви — золото, а не людина, і якщо я коли-небудь зможу віддячити вам за все, що ви для мене зробили, можете битися об заклад навіть на своє життя, що віддячу.
— Як звали того ковбоя, що ловив дикого коня за морду і гриву, а потім уже надівав уздечку?
— Бейте, — відказав Емерсон.
— Списибі, а мені здавалося — Єте, — сказав Вайнінґ. — А ви все про костюми, я вже забув про це.
— Я вже давно шукав собі напутника в цьому ділі, — сказав Емерсон, — і от ви якраз справжній товар і без мита.
— Що таке варений омар проти грудинки, повішеної на вітку зеленої верби і спеченої на вугіллі,— сказав Вайнінг. — Так ви кажете, що на вірьовці в тридцять футів завдовшки кінь не може витягти з мокрої землі в прерії десятидюймового стовпчика? Ну, що ж, друже, коли вам так треба їхати, то всього найкращого.
О першій годині Вайнінґ, як це було умовлено, сидів з міс Еллісон за сніданком.
Цілісіньку годину він без упинку торохтів про ранчо, коней, каньйони, циклони, про згін худоби, про скелясті гори, про копчену грудинку з бобами. Вона дивилася на нього повними подиву й жаху очима.
— Я збирався був знов просити сьогодні вашої руки, — весело сказав він нарешті. — Але не буду. Я вам з цим досить уже набрид. Знаєте, в мого татуся є ранчо в Колорадо. Ну, що його тут робити? Так тільки байдики бити. От там — справжнє життя. Я думаю туди виїхати у вівторок.
— Ні, ви не поїдете, — сказала міс Еллісон.
— Як так? — спитав — Вайнінґ.
— Я хочу сказати... не поїдете самі, — сказала міс Еллісон і пустила сльозу на салат.
— Бетті! — вигукнув Вайнінґ. — Що ви цим хочете сказати?
— Що я... теж поїду з вами, — через силу вимовила міс Еллісон. Вайнінґ наповнив чарки аполінарисом.
— За здоров’я Равді Шикуна! — оголосив він таємничий тост.
— Я не знаю його, — сказала міс Еллісон, — але якщо він ваш друг, Джиммі, я теж п’ю за нього.
Пам’ятка
Міс Ліннет д’Арманд повернулася спиною до Бродвею. Тим самим вона лише додержувалась заповіді “око за око, зуб за зуб”, бо Бродвей не раз так само ставився до неї. Правда, дуже строго додержувати її вона не могла, бо, бувши експримадонною трупи “Вихор”, залежала від нього геть усіма сторонами, він же від неї — ніякою.
