Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 167
О.Генрі
Біля дверей почувся дзвінок. Квартирна хазяйка озвалася. Сара кинула Жерара й Дені на шматування ведмедеві й прислухалась.
Ви вже догадались. Вона вискочила на сходи якраз, коли фермер, стрибаючи через троє східців, вискочив нагору, скосив Сару, зв’язав її, не залишивши для інших навіть колосся підбирати.
— О, чому ти не написав? — крикнула Сара.
— Нью-Йорк не маленьке містечко, — сказав Уолтер Франклін. — Я вже тиждень одшукую тебе на стару адресу. Я дізнавсь, що ти переїхала у вівторок і трохи втішився; а може, думаю, не буде такої невдачі, як у п’ятницю. А, проте, я ловив тебе з поліцією й усякими іншими способами — аж до сьогодні.
— Я писала, — гаряче одказала Сара.
— Не дістав жодного листа.
— Як же ти відшукав мене?
Лице в молодого фермера засвітилося весняною усмішкою.
— Сьогодні ввечері я потрапив до хатньої їдальні, це отут поряд. Я не цікавився, що то за їдальня, а просто я цього сезону люблю страви з городини. Продивляюсь таку гарну, надруковану на машинці ресторанну картку, вишукую що-небудь підходяще з городини. Тільки-но переступив через капусту, — миттю перекинув свого стільця й гаркнув: “Хазяїне!” — й від нього довідався про твою адресу.
— Я пригадую, — сказала сяйлива Сара. — Після капусти стояв салат з кульбаби.
— Хоч де б у світі я натрапив на твоє титульне “У” з отими знайомими закрутками твоєї друкарської машинки, я б його обов’язково впізнав, — завважив Франклін.
— Як? Адже в “кульбабі” нема титульного “У”, — здивовано одказала Сара.
Молодий фермер витяг з кишені обіденну картку й показав у ній один рядок.
Сара впізнала першу з видрукуваних нею сьогодні карток. У правім верхнім кутку ще збереглася пляма, — там упала її сльоза. А вгору від плями, на місці назви запашної рослини, в тісне коло спогадів про його золотисті квіти, Сарині пальці заплели щось дивне. Поміж синьою капустою й гашеним зеленим перцем красувалося:
“ЛЮБИЙ УОЛТЕР
З ГАРНІРОМ ІЗ КРУТИХ ЯЄЦЬ”.
Зелені двері
Уявіть собі, що ви прогулюєтесь після обіду по Бродвею і десять хвилин, потрібних, щоб викурити сигару, міркуєте, куди піти — на розважальну трагедію чи на щось серйозне, на зразок водевілю. Раптом на ваше плече лягає чиясь рука. Ви обертаєтесь, і ваші очі зустрічаються з хвилюючими очима прекрасної жінки в діамантах і російських соболях. Вона поквапливо тицяє вам у руку гарячу булочку з маслом і, вихопивши маленькі ножиці, відрізає ними ґудзика на вашому пальті, потім, багатозначно вигукнувши одне-єдине слово “Паралелограм!”, — швидко перебігає на другий бік вулиці, боязко озираючись.
Це буде справжня пригода. Чи погодилися б ви взяти в ній участь? Ні, тільки не ви. Ви б розгубилися, сором’язливо кинули б булочку і пішли по Бродвею, з жалем обмацуючи те місце, де був ґудзик. Ви зробили б саме так, якщо тільки не належите до тих небагатьох, у кому ще не зовсім вмер дух пригоди.
Справжніх шукачів пригод завжди було небагато. Ті, про кого звичайно пишуть як про шукачів пригод, це переважно просто енергійні люди, які винайшли щось нове. Вони покидали свій дім, щоб здобути те, чого прагнули: золотого руна, чаші святого Грааля, кохання, скарбів, корони чи слави. Справжній шукач пригод сміливо йде назустріч незнаній долі, не думаючи про мету і розрахунок. Чудовим прикладом цього може бути блудний син, коли він повернув назад додому.
