Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 166

О.Генрі

Якраз перед десертом стояв реєстр городини: морква й горох, спаржа з сухарями, перманентна картопля й пшеничка, рижова каша, квасоля, капуста й потім.... потім....

Сара плакала над обіденною карткою. З глибини якогось релігійного розпачу здіймалися сльози до її серця й збиралися в її очах. Вона схилила голову на столик своєї маленької друкарської машинки, і клавіші сухо акомпанували їй риданням.

Аджеж два тижні вона не мала листа від Уолтера — а далі на картці стояв салат з кульбаби з якимись яйцями... Ну до чого вони ті яйця? Кульбаба — її золотистими квітками Уотлер коронував її, назвав своєю коханою королівною й майбутньою дружиною, кульбаба — віщун весни, — сумна гирлянда її горя — спогади про її найщасливіші дні.

Панно, дозволяю вам усміхнутися, доки ви самі зазнаєте такого іспиту. Хай на ваших очах за Шуленберґовим табльдотом подадуть Маршалові Нієлеві троянди — Персеїв подарунок, а тою ніччю, коли ви оддали йому ваше серце, хай подадуть троянди, як салат з французьким гарніром. Коли б Джульєті довелося побачити ознаки свого кохання так низько впалими, вона миттю б кинулася за травами Лети до якось гарного аптекаря.

Але що за чарівниця Весна! До велетенського міста з каменю й заліза треба надіслати звістку. Нема кому принести її, опріч маленького хороброго посланця з ланів, простенького виглядом, в суворій зеленій одежі. Вона, як призваний солдат щастя, — та кульбаба dent de lion “левів зуб” — як називають її кухарі-французи. Коли вона цвіте — вона співучасниця любовної гри, заплетена в каштанове волосся моєї героїні. Коли він юний, коли в нього нема ще пиляків і пелюстків, її кидають у киплячий казан — і він знову несе привіт своїй шановній господині.

Сара швидко вгамувала сльози. Треба ж понаписувати обіденні картки.

Все ще не зовсім прокинувшись од своєї кульбабиної мрії, вона кілька хвилин розгубливо стукала машинкою, а розумом і серцем — уся була, зо своїм фермером на чудовій стежці. Однак вона швидко повернула до гранатових полян у Нью-Йорку, й її машинка почала гриміти й підскакувати, як штрайкбрехерів грузовик.

О шостій годині лакей приніс їй обід і забрав видрукувані на машинці її обіденні картки. Пообідавши, Сара одсунула, зітхнувши, у бік миску з салатом із кульбаби, прикрашеним гирляндою з великих крашанок. Як і оця темна маса з яскравих, одзначених коханням квітів перевернутих на жалюгідний, безславний салат, так і її літні надії зав’яли й розлетілись. Шекспір і сказав, що любов може живитися з себе. Але Сара не могла примусити себе з’їсти салат з кульбабиного листя, що прикрасило перший бенкет її серця, її справжнього кохання.

О шостій з половиною пара в сусідній кімнаті зняла чвару. Мужчина в кімнаті нагорі намагався підібрати “ля” на своїй флейті. Газ почав гаснути. Хури з угіллям зупинились для вигрузки — єдиний звук, що викликав заздрість у фонографа. Кішки на парканах поволі одсувалися до Мукдену. З цих ознак Сара знала, що їй час читати. Вона витягла “Монастир і серце” — кращу з нехідких книжок за місяць, — поставила ноги на валізку й узялась мандрувати разом з героєм — Жераром.