Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 127

— Суд? — кажу я. — Я не маю ніякого відношення до...

— Судно, — поправляє його молода леді.— А ви не смійтесь. Мій батько за походженням німець і не дуже добре володіє англійською мовою. На чому ви приїхали?

Дівчина була вкрай засмучена. Вона притулила хустку до лиця й щохвилини приказувала: “О батьку, батьку!” Потім підійшла до мене й поклала свої лілейно-білі руки на мій костюм, який спершу так неприємно вразив її. Мені запахтіли мільйони фіалок. Першокласна леді! Я сказав, що прибув на приватній яхті.

— Містер О’Дей, — каже вона. — О, заберіть нас якомога швидше з цього жахливого краю! Ви заберете нас? Ви не відмовите? Скажіть, що не відмовите!

— Спробую, — відповів я, намагаючись не показати, що й сам до смерті хочу відпровадити їх на солону воду, поки вони не передумали.

Вони погоджувались на все й просили тільки ні в якому разі не вести їх до шлюпки через місто. Казали, що бояться розголосу і що їм не хотілося б тепер, коли вони повертаються до Нью-Йорка, попасти на сторінки газет. Присягалися, що не підуть зі мною, поки я не пообіцяю приставити їх на яхту без свідків. І я погодився, аби не розгнівити їх.

Матроси, які привезли мене з яхти, грали в більярд у барі, недалеко від берега, чекаючи моїх розпоряджень. Я сказав, що накажу одвести шлюпку на півмилі вбік і там зачекати нас. Але як передати їм розпорядження? Не міг же я звірити саквояж на арештованого! З собою брати його я не зважувався, боявся, щоб де-небудь не перестріли мавпи.

Молода леді каже, що кольорова жінка могла б віднести їм записку. Я присів до столу, написав кілька слів і віддав жінці, пояснивши, куди треба віднести записку, а вона трусить головою та скалить зуби, як павіан.

Тоді містер Уорфілд почав сипати їй слова на якомусь закордонному жаргоні, а вона киває головою та повторює “Сі, сеньйор” разів п’ятдесят, коли не більше, і потім біжить геть із запискою.

— Стара Августа розуміє тільки по-німецьки, — каже міс Уорфілд і посміхається до мене. — Ми зупинились у неї, щоб розпитати, де можна знайти квартиру, й вона умовила нас випити кави. Вона каже, що виховувалась в одній німецькій сім’ї в Сан-Домінго.

— Дуже можливо, — відказав я.— Але ви можете обшукати мене й не знайдете жодного німецького слова, крім “нікс ферштей” та “нох ейнст”. Ризикну зауважити, проте, що “сі, сеньйор” більше скидається на французьку мову.

І от ми втрьох накинули круга аж поза передмістям, щоб не попастись кому-небудь на очі. Ми плутались у ліанах, у папороті, в бананових кущах і взагалі в тропічних краєвидах. Околиці того мавпячого міста такі самі дикі, як Центральний парк у Нью-Йорку. Ми вийшли до берега за добрих півмилі від міста. На березі під кокосовою пальмою спав один смаглявець, а біля нього лежала рушниця завдовжки десять футів. Містер Уорфілд бере рушницю й закидає в море.

— Берег охороняється, — каже він. — Бунти та змови достигають, як фрукти.