Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 128
О.Генрі
Він показав на сонного, а той навіть не поворухнувся.
— Отак вони виконують свої обов’язки, — каже він. — Діти!
Я помітив, що наближається наш човен, черкнув сірником і запалив шматок газети, — показати матросам, де ми. За півгодини ми були на яхті.
Першим ділом містер Уорфілд, його дочка та я занесли саквояж у каюту власника яхти, відкрили його й переписали все, що в ньому було. А там було сто п’ять тисяч доларів купюрами Сполучених Штатів; крім того, купа діамантів та сотні зо дві гаванських сигар. Я повернув сигари старому, а на решту видав розписку від імені страхової компанії. Потім замкнув усе те добро у своїй каюті.
Ніколи я не подорожував з такою приємністю. Коли ми вийшли в море, молода леді стала надзвичайно весела. Першого ж дня, коли ми сіли обідати й стюард налив їй у бокал шампанського — та директорська яхта була справжня плавуча “Уолдорф-Асторія”, — вона підморгує мені й каже:
— Навіщо нам зайвий клопіт, містере агенте? Дай Боже вам з’їсти ту курку, що гребтиметься на вашій могилі!
На яхті було піаніно, й вона присіла до нього, й заспівала так, що можна віддати дві детективні справи, аби тільки послухати її ще й ще. Вона знала наскрізь не менше як дев’ять опер. То був самий bon ton і шик! Вона була не з тих, що про них пишуть у газетах “та інші”. Ні, вона належала до особливого списку!
Старий — дивна річ! — теж підбадьорився в дорозі. Якось він частував мене сигарами та й каже — так жваво — з-за цілої хмари диму:
— Містере О’Дей, я чомусь думаю, що в мене з компанією “Республіка” великих неприємностей не буде. Пильнуйте саквояжа, містере О’Дей, бо його доведеться повернути власникові, коли ми приїдемо на місце.
Висадившись у Нью-Йорку, я подзвонив шефові, щоб він зустрів нас у конторі директора. Взяли кеб, поїхали. Саквояж був у мене, ми ввійшли, і я зрадів, коли побачив, що шеф скликав тих самих червонопиких товстосумів у білих жилетах. Я ставлю саквояж на стіл і кажу:
— Гроші тут.
— А де заарештований? — питає шеф.
Я вказав на містера Уорфілда. Той виступив наперед і каже:
— Дозвольте, сер, поговорити з вами на самоті.
Вони виходять з начальником до сусідньої кімнати й залишаються там десять хвилин. Коли вони повертаються, обличчя в начальника чорне, як тонна вугілля.
— Чи був у цього джентльмена, — звертається він до мене, — оцей саквояж, коли ви вперше зустрілись?
— Був, — одказую.
Шеф бере саквояж і з поклоном віддає заарештованому, й каже директорам:
— Чи знає хто з вас оцього джентльмена?
Усі червонопикі захитали головами.
— Тоді дозвольте представити вам, — провадить шеф, — сеньйора Мірафлореса, президента республіки Анчурія. Сеньйор великодушно погоджується простити нам цю кричущу помилку, коли ми захистимо його від неприємних публічних коментарів. Він робить нам велику ласку, бо за вчинену образу він може вимагати задоволення згідно з міжнародним правом. Думаю, ми можемо з вдячністю пообіцяти йому зберегти цю справу в таємниці.
Усі навколо дружно закивали.
— О’Дей, — каже мені шеф. — Як приватний детектив ви повністю провалились. На війні, де практикується викрадення державних діячів, вам би ціни не склали. Зайдіть до контори об одинадцятій.