Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 4

— Яке? — здивувався Ян.

— А ось, переконайтесь самі,— відповів директор, показуючи на стіну.

Ян глянув туди й мало не зомлів. На стіні висіли фотокартки того самого обличчя, що майнуло перед ним у сірому передзахідному небі,— суворе підборіддя, страхітливий ніс, V-подібні брови, булькаті очі, високе чоло з глибокою зморшкою.

Хмари наче наповзають на обличчя, воно дивиться крізь них, мов крізь серпанок. Ось слід реактивних винищувачів на лівій щоці. Але що це? На другому фото те ж саме обличчя, тільки трохи повернуте: видно дивне, немовби вчавлене в череп маленьке вухо.

Ще знімок. Хижий профіль, видовжений до потилиці, а внизу — важкі хмари, через які просвічує підборіддя й верхня частина шиї.

Далі аркуш — голова вже відвернулась, потилиця ніби чимсь прикрита або обросла гладеньким темним волоссям; видно край вуха, незрозумілий виступ на скроні. Ще фотокартка— знову лице повернуто на три чверті, але вже з іншого боку…

Ян збентежено дивився на директора. А той говорив:

— Ви спитали — яке завдання? Ось воно. Це знімки, надіслані нам з різних міст, над якими сьогодні висіло об'ємне зображення голови істоти, схожої на людину. О 5-й годині 30 хвилин вечора його уздріли вперше, а в 5 годин 56 хвилин воно поблякло й розтануло в небі. Фотокартки показують, що з одного міста було видно профіль обличчя, з другого — потилицю і таке інше. А в тому місті, над яким безпосередньо висіла голова, в зеніті бачили круглу світлу пляму… Таким чином, іоносферний міраж невідомо як проник крізь густий хмарний покрив. Що це був за міраж — ми поки що не знаємо. І ось саме це нам треба з'ясувати й пояснити. Таке наше завдання…

Директор замовк. Скориставшись паузою, Ян запитав:

— А ваші міркування?

Директор задумливо відповів:

— Милий Яне, невже ви не розумієте, що ніхто на Землі не міг би цього зробити? Істота схожа на людину, але то ж не людина. Розумна істота, але не земного походження. Це обличчя з якогось іншого світу, іншої планети. І воно хотіло щось передати нам, налагодити зв'язок, зрозуміло? Наші вчені, думаючи про можливі зв'язки з іншими планетами, мали на думці радіосигнали. Та хіба розумні істоти, якщо вони пішли в своєму розвиткові на тисячі літ уперед, налагоджуватимуть з нами зв'язок за допомогою радіо? Це було б рівнозначно тому, щоб ми, маючи літаки, перевозили пошту кіньми. То їхнє телебачення, Яне, я певний цього. І треба ждати нових передач з іншої планети. Починається об'єднання світів, і тут нам потрібні не проекційні гармати, а щось набагато потужніше. Ось мої здогади, милий Яне. Та ми поговоримо про це іншим разом. Зараз я поспішаю.

Ян лишився в порожньому кабінеті коло фотокарток. Він стояв, не відводячи спітнілого чорного чуба, що впав йому на лоб. Чомусь шкода стало Янові проекційної гармати. Хоча вона й недосконала і слабенька порівняно з чиєюсь неземною технікою, та віддавати її планетарію не хочеться. Все-таки своя конструкція…