Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 2

— Що ми знаємо? — розвів руками директорів співрозмовник.

— Ага, «що ми знаємо»! До цього вже дійшло! Нісенітниця! Я знаю навіть те, що це гало-видовище в стратосфері — справа людини, і, до речі, відомої вам.

— Як? — вигукнув співрозмовник. — Ви гадаєте, що…

— Так, я думаю, що це Ян. Не знаю, як він усе влаштував, — на таке видовище його витвір нібито не розраховано. Але це міг зробити лише Ян. Його треба звільнити з обсерваторії. Нехай-но він тільки з'явиться!

— Стривайте, але ж Ян поїхав до…

— Я сам знаю, куди він поїхав. За п'ятсот п'ятдесят кілометрів звідси. Він якимось чином удосконалив свою проекційну гармату і, напевне, вирішив пожартувати, тим паче, що ніхто його не може схопити за руку. І ось з Янової ласки в кількох містах припинилось життя, сталося з півсотні нещасних випадків, а рейсові транзитні літаки збочили з курсу.

— Може, він ненароком…

— У науковій роботі не може бути випадковостей, колего, — авторитетно відповів директор.

…Ян сидів у кюветі й кусав стеблину. Він завжди що-небудь гриз, особливо коли хвилювався. Віддалік стояв чималий чорний грузовик з дивним пристроєм метрів п'ять заввишки. Неправильної форми кожух, скошений назад, з кількома закругленими виступами, прикривав якісь складні механізми. Зверху щось подібне до величезного прожектора з конусом, направленим вершиною вперед. Прожектор було прикріплено на обертовому колі, з-за нього виднілись важелі для піднімання по вертикалі. Це й була Янова проекційна гармата.

Рудий шофер сидів на підніжці грузовика й пихкав цигаркою.

«Кретин», — подумав Ян, дивлячись на нього. Шофер уникав надто промовистого погляду свого шефа. Він прекрасно знав, що чекає на нього після повернення до обсерваторії.

Коли машина проїжджала під гілками розлогих кленів, що нависали над шляхом, Ян сказав водієві:

— Притиш хід, а то зачепимо дерево.

— Не варто, — відповів шофер. — Незабаром смеркне, доїхати до місця не встигнемо, й доведеться відкласти випробування на завтра.

І тієї ж миті гармата зачепилася вершиною конуса за товсту гілляку. Один з кронштейнів прожектора відірвався, другий зігнувся, і весь пристрій перекосився. Поштовх був сильний. Шофер зразу ж загальмував, але грузовик за інерцією проїхав ще метрів п'ять, обірвавши кабель.

— Стій, щоб тобі повилазило! — вилаявся Ян і вискочив на дорогу.

Довкола лежали зелено-сірі плямисті поля з рідкою осінньою травою, вдалині виднілись червонясті дахи й мереживо високовольтної лінії. Шелестіли пожовклі клени. Ян прилаштувався в кюветі, шофер — на підніжці машини.

Вони мовчали. Їм уже нічого було поспішати. Тоді-то в небі й з'явилося величезне похмуре обличчя, пильно глянуло з-за високовольтних щогл. Але ні Ян, ні шофер не помітили його, бо дивилися в протилежний бік. Мало не плачучи, Ян згадував свої мрії… «Проекційна гармата буде надійно відкидати на хмарний шар кінематографічне відображення або фотопортрет», — говорили вчені.