Читать «Вбивство у Східному Експресі» онлайн - страница 8

— Це так, — погодився Пуаро, — сирійська кухня погано впливає на мій шлунок.

Він відпив трішки вина. Відкинувшись на спинку, Пуаро пробігся очима по вагону. Тринадцять осіб, як вірно підмітив мсьє Бук, різних класів і національностей. Він почав їх вивчати.

За столом навпроти сиділо троє чоловіків. Вони, напевне, подорожують наодинці та точно сіли поряд для бесіди. Великий смаглявий італієць длубався в зубах. Навпроти нього сидів худий англієць із поставою та манерами дуже досвідченого слуги. За ними — американець у костюмі, мабуть, їде в службових справах.

— Вам потрібно покласти це зверху, — промимрив він.

Італієць поклав зубочистку і продовжив майстерно жестикулювати.

— Справді, це ж я казав увесь час.

Англієць поглянув у вікно і кашлянув.

Пуаро проглядав далі. На маленькому столі сиділа одна з найпотворніших старих леді, яких він тільки бачив. Але ця потворність не відштовхувала, а, навпаки, зачаровувала. Вона сиділа дуже рівно. На шиї у неї висіло кольє з дуже великими перлинами, більш за все, справжніми, а руки — у перснях. На плечах висіла соболина накидка. Дуже маленький і дорогий капелюшок дуже жахливо виглядав на її жовтому жабоподібному обличчі. Вона якраз зверталася до офіціанта спокійному, люб’язному, аристократичному тоні.

— Будьте люб’язні, принесіть у моє купе пляшечку мінеральної води та великий стакан апельсинового соку. І домовтеся, щоб на вечерю подали курча без соусу та варену рибу.

Офіціант запевнив, що все буде виконано. Вона граціозно кивнула головою та вкрила рум’янцем. Вона поглянула на Пуаро лише на мить із виглядом безтурботної аристократки.

— Це княгиня Драгомирова, — стишено сказав мсьє Бук. — Вона росіянка. Її чоловік вивіз усі статки перед Революцією за кордон. Неймовірно багата. Космополіт.

Пуаро кивнув. Він чув про княгиню Драгомирову.

— Видатна особа, — продовжив Бук. — Красою не виділяється, але почувається прекрасно. Як вважаєте?

Пуаро погодився з ним.

За іншим, доволі довгим столом сиділа Мері Дебенхем з двома іншими жінками. Одна з них, висока, середніх років, була у клітчастій блузці та твідовій спідниці. Її світле волосся було непристойно зібране у великий жмут, і миле її обличчя дуже нагадувало вівцю. Вона слухала третю жіночку, пухкеньку, милу, немолоду особу, що розповіла повільно, монотонно, не роблячи ніяких пауз.

— І моя дочка каже: «Чому ви не застосовуєте американських методів у цій країні? Це ж так очевидно щодо цих ледачих людей. Вони ж нікуди не зможуть вибитися». У них прекрасні вчителі. Немає нічого важливішого, ніж освіта. Ми повинні використовувати Західні ідеї та навчати їх східним народам. Моя дочка каже…

У цей час поїзд в’їхав у тунель і заглушив монотонну бесіду.

За наступним столом самотньо сидів полковник Арбетнот. Його пильний погляд був спрямований на потилицю Мері Дебенхем. Вони сиділи окремо, хоча могли і разом. Чому? Можливо, Мері Дебенхем у ньому сумнівається. Гувернантки навчені бути надто обережними. Дівчина з її способом життя повинна бут стриманою.