Читать «Вбивство у Східному Експресі» онлайн - страница 7

— Вибачте, але, ви, напевне, помилися, — промовив американець. Ту ж фразу він повторив французькою.

— Ви містер Гарріс? — запитав Пуаро англійською?

— Ні, моє прізвище — Мак-Квінн. Я…

У цю ж секунду з-за спини Пуаро почувся спокійний, врівноважений голос провідника:

— Вибачте, містер, але у вагоні немає вільних місць. Мсьє цю ніч буде їхати з вами. — Він пройшов у купе та поставив багаж Пуаро.

Пуаро помітив вибачення в його очах. Напевне, йому запропонували хороші чайові, щоб цей молодик їхав наодинці. Зрештою, жодні чайові не зрівняються з обіцянками директора компанії-власника.

Провідник повернувся в купе, поставивши чемодан на стелажі.

— Готово, мсьє. Усе на місці. Ваше верхнє місце, номер 7. За хвилину вирушаємо.

Він вийшов і побіг коридором. Пуаро увійшов у купе.

— Неймовірно! Провідник самотужки узяв багаж і поставив на місце. Дивовижно!

Молодик усміхнувся. Було видно, що він незадоволений, але він вирішив віднестися до цього по-філософськи. Він сказав: «Вагон абсолютно заповнений».

Пролунав свист і рев двигуна. Обоє чоловіків вийшли з купе. Почувся голос: «Рушаємо!»

— Ось і все, — вимовив Мак-Квінн.

Пролунав другий свисток.

— Сер, — почав розмову молодик, — якщо вам зручніше спати на нижній полиці, я можу помінятися з вами.

— Ні, ні в якому випадку, — запротестував Пуаро.

— Та що ви…

— Ви такий люб’язний. Це всього лише на одну ніч. У Белграді…

— О, розумію. Ви виходите в Белграді?

— Ні, просто…

Потяг рвонувся вперед. Обох чоловіків кинуло до вікна, і освітлений перон спокійно проминав повз них. Східний Експрес рушив у триденну подорож Європою.

3

Пуаро відхиляє пропозицію

Еркюль Пуаро дещо спізнився у вагон-ресторан в обід. Прокинувшись вранці, він поснідав наодинці та провів решту часу за своїми нотатками щодо справи, заради якої він повертався до Лондона. Зайшовши, він побачив декількох подорожуючих.

Мсьє Бук, який його помітив, привітався та запросив сісти поруч із ним. Сівши, Пуаро підмітив, що стіл, сервірований дрібними закусками, знаходився поблизу нього. Їжа також навдивовижу була смачна.

Хоча вони їли з особливою наполегливістю, мсьє Бук також бажав трішки поживи для розуму. Він був у такому настрої, коли хочеться пофілософствувати.

— Ех, — розпочав він, — мав би я перо, як у Бальзака. Як би я описав цю сцену!

— Таки правда, — зауважив Пуаро.

— Ви теж так думаєте? Такого ще не було. Це надає якогось певного романтизму, друже. Погляньте — скільки людей, усі різних класів, національностей, віку. Три дні ці люди, незнайомці, перебувають разом. Вони сплять та харчуються під одним дахом, нікуди не можуть піти від інших. А коли три дні минуть, вони вирушать своїми дорогами, напевне, забувши про існування решти пасажирів.

— А якщо трапиться нещасний випадок? — запитав Пуаро.

— Ні, друже, не кажіть такого.

— Так, з вашого боку це було би дуже неприємно. Але, можливо, якийсь випадок їх і об’єднає. Наприклад, чиясь смерть.

— Бажаєте ще вина? — запитав мсьє Бук, швидко наповнюючи келих. Ви занадто підозрілий, друже. Це погано для травлення.