Читать «Вбивство у Східному Експресі» онлайн - страница 10

— Будьте люб’язні, ви маєте сірники? — промовив він сухим голосом. — Моє ім’я Ретчетт.

Пуаро вклонився. Ковзнувши рукою до кишені, він дістав коробку сірників і простягнув американцеві, який нею не скористався.

— Я гадаю, — продовжив він, — що маю честь розмовляти з самим Еркюлем Пуаро, так?

— Ви дійсно правильно поінформовані, містере.

Детектив був занепокоєний його проникним поглядом, допоки він не продовжив розмову.

— У моїй країні, — мовив він, — ми звикли розмовляти коротко. Я хочу, щоб ви працювали на мене.

Брови Пуаро здійнялися.

— Містере, у мене дуже багато клієнтів. Я маю велику кількість справ.

— Прекрасно розумію. Але, пане Пуаро, мова йдеться про великі гроші. — Він повторив ці слова твердим, переконливим голосом. — Великі гроші.

Пуаро на хвилину-дві замислився. Потім сказав: «Що ви бажаєте, щоб я зробив для вас, містере Ретчетт?»

— Пане Пуаро, я багата людина, надзвичайно багата. Такі люди, як я, безумовно мають ворогів. У мене є ворог.

— Лише один?

— Що ви маєте на увазі? — різко запитав Ретчетт.

— Містере, із власного досвіду я знаю, коли людина, за вашими словами, має ворогів, то, звісно, у неї не один ворог.

Ретчетт трішки заспокоївся. Він швидко продовжив:

— Звісно, я дещо не так висловився. Ворог чи вороги — немає різниці. Головне — це моя безпека.

— Безпека?

— Моє життя в небезпеці, містер Пуаро. Звісно, я з тих чоловіків, хто може за себе постояти, — з цими словами він витягнув із кишені піджака пістолет. Він продовжив: — Але я розумію, що повинен вдвічі сильніше остерігатися. Тому я хочу наняти вас. За великі гроші, не забудьте.

Пуаро оцінив споглядав на нього декілька хвилин. Лице його було повне усіляких емоцій. Але вони аж ніяк не могли виказати його думок.

— Я змушений відмовитися, — нарешті промовив Пуаро. — Я відхиляю вашу пропозицію.

Ретчетт дещо різко на нього поглянув. Він сказав: «Назвіть свою ціну».

— Містере, ви не зрозуміли. Я дуже успішний у власній професії. У мене достатньо грошей, щоб задовольнити не лише власні потреби, а й забаганки. Я беруся лише а ті справи, які я вважаю цікавими.

— А ви маєте прекрасні нерви, — відповів Ретчетт. — Можливо, вас привабить двадцять тисяч доларів?

— Ні.

— Якщо ви бажаєте отримати більше, нічого не вийде. Я знаю всьому ціну.

— Я теж, містер Ретчетт.

— Що вам не сподобалося в моїй пропозиції?

Пуаро піднявся. «Якщо ви не образитеся на мене, я вам відповім — мені не сподобалися ви, містер Ретчетт». І з цими словами він покинув вагон-ресторан.

4

Крик посеред ночі

Східний Експрес прибув до Белграду того ж вечора за п’ятнадцять дев’ята. Вирушити він мав о 9:15, тому Пуаро вирішив прогулятися платформою. Але довго він там не був. Було страшенно холодно і, хоч, платформа була під накриттям, сніг падав звідусіль. Він повернувся в купе. Провідник, який стояв на платформі, потирав руки та тупцяв ногами, звернувся до нього:

— Мсьє, ваш багаж перенесено до купе номер 1, купе мсьє Бука.

— А де ж він?

— Він перейшов у щойно причеплений вагон, який прибув з Афін.

Пуаро пішов шукати свого товариша. Мсьє Бук одразу запротестував: