Читать «Вбивство у Східному Експресі» онлайн - страница 6

— Друже, ви говорите якісь дивні речі, — сказав мсьє Бук.

— Можливо. Але мене не покидає відчуття, що поруч зі мною пройшло велике зло.

— Цей джентльмен?

— Так, цей джентльмен.

— Добре, — посміхнувся мсьє Бук, — можливо, ви маєте рацію. У світі повно зла.

У цей момент двері відчинилися і в них увійшов консьєрж. Він був стурбований і занепокоєний.

— Мсьє, це щось дивовижне, — звернувся він до Пуаро. — У поїзді немає жодного вільного місця!

— Як? — здивувався мсьє Бук. — О цій порі року? Хоча, іноді журналісти чи політики їздять цілими великими компаніями.

— Не знаю, сер, — продовжив консьєрж. — Але така ситуація.

— Добре. — Бук повернувся до Пуаро. — Не переймайтеся, друже. Ми якось це владнаємо. Завжди залишається вільне одне купе, номер 16, провідник повинен знати. Він поглянув на годинник і промовив: — Пора вирушати.

На станції мсьє Бук привітався з охайним і чепурним провідником, який стояв у коричневому костюмі.

— Доброго вечора, мсьє. Ваше місце номер 1.

Він покликав носіїв, які повезли багаж повз вагон, на якому красувалася вивіска:

«Стамбул — Трієст — Кале»

— Увесь вагон заповнений?

— Дивовижно! Наче увесь світ надумав їхати сьогодні!

— Але ви повинні знайти місце для цього джентльмена. Це мій товариш. Він може зайняти купе 16.

— Мсьє, воно теж зайняте.

— Що? 16 купе зайняте?

Між ними проскочило секундне непорозуміння, від чого провідник, високий блідий чоловік, посміхнувся.

— Так, мсьє. Як я вже казав, вагон повністю, абсолютно заповнений.

— Але чому? Що коїться? — злісно запитав він. — Усі їдуть на якесь зібрання чи на вечірку?

— Ні, мсьє. Багато людей вирішили їхати саме сьогодні, от і усе.

Мсьє Бук був роздратований. Він сказав:

— У Белграді до поїзда приєднають вагон з Афін, а також вагон Бухарест — Париж. Але ми будемо там лише завтра вранці. Основне питання стосується цієї ночі. Є вільні місця у другому класі?

— Так, мсьє.

— Чудово, тоді…

— Але це жіноче купе. Воно зарезервоване для однієї покоївки з Німеччини.

— Як незручно, — сказав мсьє Бук.

— Не турбуйтеся, друже, — відповів йому Пуаро, — я поїду у звичайному вагоні.

— Ні в якому випадку. — Він запитав кондуктора: — Усі пасажири прибули?

— Так, лише одного немає. — нерішуче відповів провідник.

— Яке місце?

— Місце номер 7 — другий клас. Джентльмена досі немає, а зараз за чотири дев’ята.

— Хто це?

— Англієць, — провідник оглянув список пасажирів, — містер Гарріс.

— Гарне передчуття, — підмітив Пуаро. — Я читав Діккенса, і, на мою думку, містер Гарріс не встигне на потяг.

— Віднесіть багаж джентльмена у 7 купе, — звелів мсьє Бук. — Якщо містер Гарріс з’явиться, ми скажемо йому, що він спізнився — його місце вже зайняте. І чому я переймаюся?

— Як мсьє бажає, — відповів провідник. Підкликавши носіїв, він вказав, куди віднести речі. Після цього він пропустив Пуаро у вагон.

— У кінець вагону. Передостаннє купе.

Пуаро пройшов довгим коридором дещо повільно, так як більшість пасажирів були не в своїх купе. Постійно вибачаюсь перед ними, він дійшов до свого місця. Увійшовши всередину, він побачив молодого чоловіка з готелю «Токатліан».