Читать «Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею» онлайн - страница 23

— А човна там не було?

— Човна?.. Ні. Він зіштовхнув жертву з берега, це точно.

Розводжу руками:

— Тоді не знаю. Був би човен — міг би припустити, що «Му-му». Або «Із-за острова на стрижень…».

«Му-му» Матвій Андрійович проковтнув. Запив пивом. А мені стало соромно: людина серйозно питає, а я зі своїми жартами… Та ще на таку тему. «Є речі настільки серйозні, що про них можна тільки жартувати». Станіслав Їжі Лец. Ось вона, моя гнила сутність інтелігента: до будь-якого випадку знайти відповідну цитату і сховатися за нею. Щось на кшталт «А відповідати хто буде?» — «Пушкін!»

— Гаразд, продовжимо. Сумніваюся, правда, що є така п'єса… Загалом, справа була в підвалі будинку, призначеного під знос. Скоморох прив'язав дві жертви до батареї поряд з газовим балоном, відкрив вентиль, кинув щось палаюче і пішов.

— Сигарету. Сигарету він кинув запалену.

— Ви упевнені? Чому?

— Тому що цю п'єсу я знаю. Вона в ТЮГу йшла. Олексій Дударев, «Поріг», з життя бомжів. Колишній афганець, що схибнувся після Кандагару, прив'язує двох «борців із гниллю» біля балона… Тільки у п'єсі вибуху встигли запобігти. А у виконанні Скомороха, наскільки я розумію, ні.

— На жаль, — похмуро киває старший слідчий. — Вам би, Валерію Яковичу, в «Що? Де? Коли?» грати… Виходить, він з жертвами спектаклі розігрував?

— Виходить, що так.

— Гаразд, давайте ще один випадок, «контрольний». Ось вам зовсім вже «екзотика». Трупи трьох молодих чоловіків було знайдено в покинутому приватному будинку. У лівій очній ямці кожного знаходилася стріла від спортивного лука, яка проникла в мозок, що і стало причиною смерті, — Матвій Андрійович, здавалося, дослівно цитував протокол огляду місця злочину. — Трупи були вкрито вовняним покривалом, частково розплетеним.

— Досить. Антоніо Буеро Вальєхо «Вона ткала свої мрії». Сцена повернення Одіссея на Ітаку й убивства женихів.

— Почекайте! Вальєхо — це художник! Або він…

— Художник — Борис Вальєхо. А п'єсу написав Антоніо Буеро Вальєхо.

— Ясно. Іншим разом не стану сперечатися з професіоналом, — несподівано усміхається Качка. — В цілому, можна вважати, картина ясна. Кожен злочин Скомороха — це… гм-м… інсценування п'єси, де у фіналі відбувається вбивство. Спасибі вам велике, Валерію Яковичу. Можу тільки ще раз повторити: шкода, що ми не познайомилися раніше. Це ж треба: маніяк-театрал! Примара в опері! Не дай Боже, повториться — неодмінно до вас звернуся. За консультаціями.

Так і не зрозумів, жартує він чи ні.

— Ось вам моя візитка, про всяк випадок. Щиро сподіваюся, що вона вам, у свою чергу, не знадобиться. Але якщо що, завжди радий.

«Будете у нас на Колимі — заїжджайте…»

Я зробив наперед приречену спробу розплатитися по рахунку, але Матвій Андрійович придушив її в самому зародку. На вулиці ми розпрощалися, і кожен пішов своєю дорогою.

Тоді я щиро думав, що більше не зустрінуся з підполковником, який носить смішне прізвище Качка.