Читать «Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею» онлайн - страница 13
Генрi Лайон Олдi
Краєм ока помічаю: почервонівши від натуги, ватажок на ар'єрсцені неймовірним зусиллям зриває над головою бочку. Юрко Литвин, колишній морський піхотинець, схожий зараз на Верещагіна з «Білого сонця пустелі». Ваше благародіє, гаспажа Удача… Навіщо пуп рвати, вона ж порожня?! Ревіння ватажка заглушає музику до бісової мами, лютні не чутно, «Чакона» здохла, сама гроза огризається хрипким громом. «Кореші», включно із рудобородим, розбігаються, як таргани від пантофлі. Перед рампою з гуркотом розлітається на тріски бочка, з неї — бісова сила піску… частина висипається в залу, на ноги першому ряду…
Овації. Зал аплодує. Я — теж, навіть не помітивши, коли встиг зняти звук і натиснути «паузу». Здорово! Але не полишає дивне відчуття, отруюючи катарсис. Так, театр. Так, п'єса. І, проте, важко позбутися думки: якби рудобородий все-таки зарізав Тарасюка — катарсис був би повним! А він міг, я нутром чую — міг би… Що за нісенітниці в голову лізуть?!
Після прем'єри з'ясувалося: вранці надміру завзятий пожежник насипав в бочку-реквізит купу свого протипожежного піску! Юрко Литвин, хапаючись то за спину, то за живіт, і лаючись, як цілий взвод морської піхоти, збирався натовкти пожежнику пику, але старанного не знайшов.
А відчуття неповноцінності катарсису я запам'ятав, напевно, на все життя.
— …поклади ножик, — спокійно сказала Наташка. — Поріжешся.
Слухаю, мем.
І цей проклятий сусід з його машиною, змінив нарешті хвилю. Настройки радіо з півхвилини бурчали, обнюхуючи шкалу, поки з моря звуків не виплив Михайло Щербаков:
7
Благовіщенський собор — розумію.
Благовіщенський базар — не розумію. Ніколи не зрозумію. Тензки, ясна річ. І схожі: яскраві, наляписті. Наш собор, кажуть, на поганому місці збудовано. То з нього хрести валяться, то блискавка по куполу торохне. Ось і базар: штовханина, гамір, і ніяких тобі благих звісток, окрім нав’язлого в зубах: «Підходь-налітай!» Не люблю я їх.
Від поживи для духу до їдла для черева — п'ять хвилин навпростець.
— Скільки коштує кінза?
— Сорок копійок пучок.
— Давай. І петрушки…
Якби не пральний порошок, в житті б сюди не пішов. Хіба мало тихих базарів? — Сумський, наприклад. І до дому ближче. І пиво там у кнайпі холодне. Темне «Монастирське» навпіл зі світлим в один келих. Вобла… Немов відгомін захопленого мату: «У!.. бла!..» І кишеню увесь час притримувати не треба. Зате тут порошок дешевший, м-мати його… Ще на старті сімейного буття підписав для дружини жартівливу грамоту. Зобов'язуюся, мовляв, те та се, міняти шкарпетки, крутити м'ясорубку, походи на базар — раз на тиждень. Наслідок наявності грубої фізичної сили і відсутності тачки. Оно на що жарт обернувся…
