Читать «Віта Ностра» онлайн - страница 228

Розгорявся вогонь у каміні, і в кімнаті ставало тепліше.

* * *

За тиждень до іспиту Саша перестала спати. Щодня їй здавалося, що страх і нетерпіння досягли найвищої точки, однак минала ще одна безсонна ніч – і Саша виявляла, що градус передіспитової гарячки підскочив на два, а часом одразу й на три пункти.

– Сашуню, спокійніше, – застерігав Лелеченко. – Ви занадто емоційні. У поєднанні з деякими особливостями вашого таланту всі ці пристрасті складаються в гримучу суміш… Заспокойтеся, погуляйте, ви складете на «відмінно»!

Одинадцятого січня другий курс здавав залік зі вступу до практики. Вранці, о пів на восьму, Саша визирнула у вікно – і побачила Єгора, що сидів прямо на ґанку між кам’яними левами.

Він був так само непорушний і білий, як скульптури. На його плечах двома білими гірками лежав сніг.

– Ти що?! – Саша розчинила двері, поземка лизнула її домашні капці з хутряною облямівкою. – Чого ти тут розсівся, з гуртожитку вигнали?

– Я читав модуль, – Єгор незграбно піднявся зі сходів. – Тобі коли-небудь траплялося… ти вичитувала майбутнє з текстового модуля?

– Так, – сказала Саша, відступаючи вглиб передпокою. – Зайди, а то я змерзну.

Єгор зайшов. На першому поверсі, на сходовому майданчику, горіла жовта лампочка.

– Я не здам залік, – сказав Єгор.

– Стривай. Ти це вичитав у модулі? Але ж ідеться про найбільш імовірне майбутнє, а не про встановлене остаточно й безповоротно!

Єгор похитав головою. Упали на підлогу дві грудочки снігу.

– Я не здам. Залік о десятій. Я не здам!

Він стояв перед нею, скорчившись, маленький і жалюгідний. Саша проаналізувала свої відчуття: їй було жаль Єгора і трохи за нього ніяково. Як ніби оце дитина, налякана, зарюмсана, явилася б до неї розповідати про бабая, який сидить у шафі.

Так, він був її мужчиною. Вона носила його светри й сорочки, вона ходила з ним, не рознімаючи рук. Усього рік тому…

Рік тому Єгор вийшов з іспиту, і вона його обняла, поздоровляючи. Від нього пахло рідною людиною, але руки мляво висіли вздовж тіла, і у відповідь на Сашині плутані слова вона почула тільки: «Вибач. Мені треба готувати англійську».

Саша пережила той день, і багато днів потім. І тепер, дивлячись на Єгора, відчувала тільки співчуття. І трохи незручність. Він ще був людиною, а вона, Саша – ні. Вона знала, чого їх навчають. А він бродив у темряві, мов залякане щеня.

Вона ласкаво взяла його за руки.

– Послухай. Це тільки страх. Твій упредметнений страх; позбудься. Ти можеш. Фарит… тобто Лілія Попова… не має значення, як його звуть, але він ніколи не вимагає неможливого. Зберися. Ти здаси. У крайньому разі, тобі ж дається на перездачу три спроби…

Єгор кліпнув:

– У мене мама, батько… молодший брат. Три спроби, кажеш? Три спроби?!

І він розридався.

* * *

По дорозі нагору їй спала на думку ідея. Впустивши Єгора й замкнувши двері, Саша озирнулася в пошуках блискучого предмета. Витрусила пухівку з пудрениці. Протерла дзеркало.

– Повернись обличчям до лампи.

І, коли Єгор мовчки це виконав, пустила йому світловий відблиск у очі.

Зіниці не звузились, як це було б у звичайної людини, а розширилися. Саші на частку секунди відкрився похмурий, зморщений, ніби позбавлений повітря, світ. Потім Єгор замружився.