Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 145

Я пішов до шкарпеток і рукавичок. Було дуже темно, і я довго шукав сірники, нарешті знайшов у шухляді маленької конторки. Треба було ще дістати свічку. Довелося стягати чохли та ритись у купі ящиків та коробок, та я знайшов те, що шукав. На тому ящику був напис: «Шерстяні панталони і куфайки». Я взяв шкарпетки і грубий шарф, зійшов у відділ готового одягу і взяв штани, куртку, пальто і крислатий капелюх на зразок тих, що носять священики.

Я знову почувався людиною і міг думати про їжу.

Нагорі я знайшов холодні страви. У горнятку залишилась кава. Я запалив газ, розігрів її і в цілому влаштувався непогано. Далі намагався знайти ковдру, але не зміг і прикрився купою пуховиків, знайшов шоколаді і цукати, – більше, ніж потребував, – і кілька пляшок бургундського вина. Поруч був відділ іграшок, і мені спала чудова думка. Я знайшов кілька картонних носів і подумав про темні окуляри. Але в «Омніумі» не було відділу оптики. Ніс, звичайно, завдавав мені клопоту, я навіть думав пофарбувати його. Але ця знахідка наштовхнула мене на думку про перуки й маски. Зрештою я заснув у купі пуховиків, і було дуже тепло й зручно.

Ще ніколи я не почувався так добре, як того вечора. Ніякі тривожні думки, ніякі клопоти мене не мучили. Я сподівався, що вранці непомітно вислизну з крамниці, вдягнувшись і закутавши обличчя шарфом, куплю за вкрадені гроші окуляри і таким чином завершу перевдягнення. Я поринув у сон, мені ввижалися усі неймовірні події останніх днів. Мені наснився домовласник, що галасував у квартирі; наснилися його сини; наснилося зморшкувате обличчя старої, вона приходила питати про кішку. Я знову почувався дивно: знову клапоть тканини ставав невидимим, а потім перед очима постала батькова могила, а старий застуджений священик бурмотів: «Порох єси й на порох обернешся».

«І ти», – сказав хтось, і мене потягли до ями. Я пручався, кричав до присутніх, але вони немов закам’яніли, а старий священик усе бурмотів свої молитви, перериваючись тільки на чхання. Я зрозумів, що мене ніхто не бачить і не чує і що я в руках могутніх сил. Я боровся, але марно, мене кинули в яму, труна загрузла, коли я впав на неї, потім мене почали засипати. Ніхто не звертав на мене уваги, ніхто не знав, що я тут. Я щосили пручався і нарешті прокинувся.

Займався блідий світанок, сіре світло заливало кімнату. Я підвівся і спершу не міг зрозуміти, що це за приміщення з прилавками і купами тканин, ковдр, подушок.