Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 489

— Я був там.

— Чи ба, справді? Тим краще. Ви злі вороги, треба признатися. Добре держався великий редут, хай йому чорт. І дорого ж ви змусили нас заплатити. Я там тричі був, як ви мене бачите. Тричі ми були на батареї, тричі нас відкидали, як карточних солдатиків. Ваші гренадери були прекрасні, їй-богу. Я бачив, як їхні ряди шість разів змикалися і як вони виступали, наче на парад. Чудовий народі Наш неаполітанський король, який на цих справах зуби з’їв, кричав їм: браво! Га, га, то ви наш брат солдат! Тим краще, тим краще, пане П’єр. Страшні в боях, ласкаві з красунями — ось французи, пане П’єр. Правда ж?

262

— До речі, скажіть, будь ласка, чи правда, що всі жінки виїхали з Москви? Дивна думка, чого вони боялися?

— Хіба французькі дами не виїхали б з Парижа, якби росіяни увійшли в нього?

263

— Ха-ха-ха!.. От сказав штуку. Париж?.. Але ж Париж... Париж...

— Париж — столиця світу...

264

— Ну, якби ви мені не сказали, що ви росіянин, я б пішов у заклад, що ви парижанин. У вас щось є, ця...

265

— Я був у Парижі, я провів там цілі роки.

— О, це видно. Париж!.. Людина, яка не знає Парижа, — дикун. Парижанина впізнаєш за дві милі. Париж — це Тальма, Дюшенуа, Потьє, Сорбонна, бульвари,

266

— на ввесь світ один Париж. Ви були в Парижі і зосталися росіянином. Ну що ж, я вас за те не менше поважаю.

267

— Але повернемось до ваших дам; кажуть, що вони дуже вродливі. Що за дурна думка поїхати запроторитись у степи, коли французька армія в Москві! Вони пропустили чудесну нагоду. Ваші селяни, я розумію, але ви — люди освічені — повинні б були знати нас краще. Ми брали Відень, Берлін, Мадрід, Неаполь, Рим, Варшаву, усі столиці світу. Нас бояться, але нас люблять. Не завадило б знати нас ближче. І потім імператор...

268

— Імператор... Що імператор?..

269

— Імператор? Це великодушність, милосердя, справедливість, порядок, геній — ось що таке імператор! Це я, Рамбаль, кажу вам. Таким, яким ви мене бачите, я був його ворогом вісім років тому. Мій батько був граф і емігрант. Але він переміг мене, цей чоловік. Він заволодів мною. Я не міг встояти перед видовищем величі і слави, яким він вкривав Францію. Коли я зрозумів, чого він хоче, коли я побачив, що він готує для нас ложе лаврів, я сказав собі: оце государ, і я віддався йому. Он як! Так, дорогий мій, це найвеличніша людина минулих і прийдешніх віків.

— Що, він у Москві?

270

— Ні, він зробить свій в’їзд завтра,

271

— Чудесно, полковник цих віртембергців! Він німець; але гарний хлопець, незважаючи на те. Але німець.

272

— До речі, виходить, ви знаєте по-німецькому?

273