Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 488

222

Зберегти спокій у Москві і випровадити з неї мешканців.

223

«Ось вена чернь, ці покидьки населення, плебеї, яких вони підняли своєю дурістю! Їм треба жертви»,

224

«Народний натовп страшний, він огидний. Вони, як вовки: їх нічим не вдовольниш, крім м’яса».

225

«У мене були інші обов’язки. Треба було заспокоїти народ. Багато інших жертв загинуло й гине для загального добра».

226

загального добра,

227

шлях мій був би зовсім інакше накреслений,

228

загальне добро,

229

нагоди,

230

я одним каменем зробив два удари:

231

Чернь, лиходій... загальне добро,

232

пали!

233

— Приберіть це,

234

«Ці нещасні наповнили священну фортецю, оволоділи рушницями арсеналу і стріляли у французів. Деяких з них порубали і очистили Кремль від їх присутності».

235

дикому патріотизмові Растопчина;

236

— Шанування всій компанії!

237

— Ви господар?

238

— Квартір, квартір. Французи добрі хлопці. Хай йому чорт, не будемо сваритись, дідусю,

239

— Що це, невже й тут ніхто не розмовляє по-французькому?

240

— Вас не поранено?

— Здається, ні,

241

але цього разу близько було,

242

— Хто ця людина?

243

— Ах, я, далебі, в розпачі від того, що сталося,

244

— Це нещасний божевільний, який не знав, що робив.

245

— Розбійнику, ти за це поплатишся. Наш брат милосердний після перемоги, але ми не прощаємо зрадникам,

246

— Ви врятували мені життя. Ви француз,

247

мосьє Рамбаля, капітана 13-го легкого полку

248

— Я росіянин,

249

розказуйте це іншим,

250

— Зараз ви мені все це розкажете. Дуже приємно зустріти співвітчизника. Ну! що ж нам робити з цією людиною?

251

— Ви врятували мені життя. Ви француз. Ви хочете, щоб я простив йому? Я прощаю йому. Вивести цю людину,

252

— Коли треба буде, вас покличуть,

253

— Капітан, у них на кухні є суп і смажена баранина. Накажете принести?

— Так, і вино,

254

— Француз або російський князь інкогніто,

255

— Я завдячую вам життям і я пропоную вам дружбу. Француз ніколи не забуває ні образи, ні послуги. Я пропоную вам свою дружбу. Більше я нічого не кажу.

256

— Капітан Рамбаль, 13-го легкого полку, кавалер Почесного легіону за бій сьомого вересня,

257

— Чи будете ви такі ласкаві сказати мені тепер, з ким я маю честь розмовляти так приємно, замість того, щоб бути на перев’язочному пункті з кулею цього божевільного в тілі.

258

— Годі-бо, будь ласка. Я розумію вас, ви офіцер... штаб-офіцер, можливо. Ви служили проти нас. Це мене не стосується. Я завдячую вам життям. Мені цього досить, і я весь ваш. Ви дворянин?

259

— Ваше ім’я? я більше нічого не питаю. Пан П’єр, ви сказали? Чудесно. Це все, чого мені треба.

260

чудово, прекрасно!

261

— Так, дорогий мій пане П’єр, я зобов’язаний поставити за вас велику свічку за те, що ви врятували мене від цього скаженого. З мене, бачте, доволі тих куль, які в мене в тілі. Ось одна під Ваграмом, друга під Смоленськом. А ця нога, ви бачите, яка не хоче рухатись. Це під час великого бою 7-го під Москвою. О! це було чудесно! Треба було бачити, це був потоп вогню. Завдали ви нам важкої роботи, можете похвалитися. І, їй-богу, незважаючи на цей козир (він показав на хрест), я був би ладен почати все наново. Жалію тих, які не бачили цього.