Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 488
Лев Толстой
222
Зберегти спокій у Москві і випровадити з неї мешканців.
223
«Ось вена чернь, ці покидьки населення, плебеї, яких вони підняли своєю дурістю! Їм треба жертви»,
224
«Народний натовп страшний, він огидний. Вони, як вовки: їх нічим не вдовольниш, крім м’яса».
225
«У мене були інші обов’язки. Треба було заспокоїти народ. Багато інших жертв загинуло й гине для загального добра».
226
загального добра,
227
шлях мій був би зовсім інакше накреслений,
228
загальне добро,
229
нагоди,
230
я одним каменем зробив два удари:
231
Чернь, лиходій... загальне добро,
232
пали!
233
— Приберіть це,
234
«Ці нещасні наповнили священну фортецю, оволоділи рушницями арсеналу і стріляли у французів. Деяких з них порубали і очистили Кремль від їх присутності».
235
дикому патріотизмові Растопчина;
236
— Шанування всій компанії!
237
— Ви господар?
238
— Квартір, квартір. Французи добрі хлопці. Хай йому чорт, не будемо сваритись, дідусю,
239
— Що це, невже й тут ніхто не розмовляє по-французькому?
240
— Вас не поранено?
— Здається, ні,
241
але цього разу близько було,
242
— Хто ця людина?
243
— Ах, я, далебі, в розпачі від того, що сталося,
244
— Це нещасний божевільний, який не знав, що робив.
245
— Розбійнику, ти за це поплатишся. Наш брат милосердний після перемоги, але ми не прощаємо зрадникам,
246
— Ви врятували мені життя. Ви француз,
247
мосьє Рамбаля, капітана 13-го легкого полку
248
— Я росіянин,
249
розказуйте це іншим,
250
— Зараз ви мені все це розкажете. Дуже приємно зустріти співвітчизника. Ну! що ж нам робити з цією людиною?
251
— Ви врятували мені життя. Ви француз. Ви хочете, щоб я простив йому? Я прощаю йому. Вивести цю людину,
252
— Коли треба буде, вас покличуть,
253
— Капітан, у них на кухні є суп і смажена баранина. Накажете принести?
— Так, і вино,
254
— Француз або російський князь інкогніто,
255
— Я завдячую вам життям і я пропоную вам дружбу. Француз ніколи не забуває ні образи, ні послуги. Я пропоную вам свою дружбу. Більше я нічого не кажу.
256
— Капітан Рамбаль, 13-го легкого полку, кавалер Почесного легіону за бій сьомого вересня,
257
— Чи будете ви такі ласкаві сказати мені тепер, з ким я маю честь розмовляти так приємно, замість того, щоб бути на перев’язочному пункті з кулею цього божевільного в тілі.
258
— Годі-бо, будь ласка. Я розумію вас, ви офіцер... штаб-офіцер, можливо. Ви служили проти нас. Це мене не стосується. Я завдячую вам життям. Мені цього досить, і я весь ваш. Ви дворянин?
259
— Ваше ім’я? я більше нічого не питаю. Пан П’єр, ви сказали? Чудесно. Це все, чого мені треба.
260
чудово, прекрасно!
261
— Так, дорогий мій пане П’єр, я зобов’язаний поставити за вас велику свічку за те, що ви врятували мене від цього скаженого. З мене, бачте, доволі тих куль, які в мене в тілі. Ось одна під Ваграмом, друга під Смоленськом. А ця нога, ви бачите, яка не хоче рухатись. Це під час великого бою 7-го під Москвою. О! це було чудесно! Треба було бачити, це був потоп вогню. Завдали ви нам важкої роботи, можете похвалитися. І, їй-богу, незважаючи на цей козир (він показав на хрест), я був би ладен почати все наново. Жалію тих, які не бачили цього.