Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 20

Avoir l’oreille tirée par l’Empereur вважалося дуже великою честю і ласкою при французькому дворі.

— Eh bien, vous ne dites rien, admirateur et courtisan de l’Empereur Alexandre? — сказав він, наче смішно було бути в його присутності будь-чиїм courtisan і admirateur, крім його, Наполеона.

— Чи готові коні для генерала? — додав він, трошки нахиляючи голову у відповідь на уклін Балашова.

— Дайте йому моїх, йому далеко їхати...

Лист, якого привіз Балашов, був останній лист Наполеона до Олександра. Всі подробиці розмови було передано російському імператорові, і війна почалась.

VIII

Після побачення свого в Москві з П’єром князь Андрій поїхав до Петербурга в справах, як він сказав своїм рідним, а по суті для того, щоб зустріти там князя Анатоля Курагіна, якого він вважав за необхідне зустріти. Курагіна, про якого він розпитав, приїхавши до Петербурга, там уже не було. П’єр дав знати своєму шуринові, що князь Андрій їде за ним. Анатоль Курагін зараз же одержав призначення від військового міністра і виїхав у Молдавську армію. В цей же час у Петербурзі князь Андрій зустрів Кутузова, свого колишнього, завжди прихильного до нього, генерала, і Кутузов запропонував йому їхати з ним разом у Молдавську армію, куди старого генерала призначено було головнокомандуючим. Князь Андрій, одержавши призначення перебувати при штабі головної квартири, виїхав до Туреччини.

Князь Андрій вважав за незручне писати до Курагіна і викликати його. Не давши нового приводу до дуелі, князь Андрій вважав виклик зі свого боку компрометуючим графиню Ростову, і тому він шукав особистої зустрічі з Курагіним, в якій він мав намір знайти новий привід до дуелі. Але в Турецькій армії йому також не пощастило зустріти Курагіна, який, незабаром після приїзду князя Андрія в Турецьку армію, повернувся до Росії. В новій країні і в нових умовах життя князеві Андрію стало жити легше. Після зради своєї нареченої, яка тим дужче догаряла йому, чим старанніше він приховував од усіх зроблений на нього вплив, для нього були тяжкі ті умови життя, в яких він був щасливий, і,ще тяжчі були воля і незалежність, якими він так дорожив раніше. Він не тільки не думав тих колишніх думок, які вперше виникли в нього, коли він дивився на небо на Аустерліцькому полі, які він любив розвивати з П’єром і які наповнювали його самотність у Богучарові, а потім у Швейцарії і Римі; але й боявся навіть згадати про ці думки, що розкривали безкраї і світлі обрії. Його цікавили тепер лише найближчі, не пов’язані з колишніми, практичні інтереси, за які він хапався тим жадібніше, чим неприступніші були для нього колишні. Неначе те безкрайє склепіння неба, що, даленіючи, перше стояло над ним, раптом стало низьким, сталим, гнітючим склепінням, в якому все було ясно, але нічого не було вічного й таємничого.

З діяльностей, що йому траплялись, військова служба була найпростіша і найбільш знайома йому. Будучи на посаді чергового генерала при штабі Кутузова, він наполегливо і старанно займався справами, дивуючи Кутузова своєю охотою до праці і ретельністю. Не знайшовши Курагіна в Туреччині, князь Андрій не вважав, що конче треба їхати за ним знову в Росію; але при всьому тому, він знав, що хоч би скільки минуло часу, він не міг, зустрівши Курагіна, незважаючи на все презирство, яке він мав до нього, незважаючи на всі докази, які він робив собі, що йому не варто принижуватись до сутички з ним, він знав, що, зустрівши його, він не міг не викликати його, як не може голодна людина не кинутись на їжу. І ця свідомість того, що за образу не відомщено, що злості не вилито, і вона лежить на серці, отруювала той штучний спокій, який у вигляді заклопотано-метушливої і трохи честолюбної і гонористої діяльності влаштував собі князь Андрій у Туреччині.