Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 21

У дванадцятому році, коли до Букарешта (де два місяці жив Кутузов, проводячи дні і ночі у своєї валашки) дійшла звістка про війну з Наполеоном, князь Андрій попросив Кутузова перевести його в Західну армію. Кутузов, якому Болконський уже надокучив своєю діяльністю, що була йому докором за неробство, вельми охоче відпустив його і дав йому доручення до Барклая де-Толлі.

Перш ніж їхати в армію, що перебувала в травні у Дрісському таборі, князь Андрій заїхав у Лисі Гори, які були на самій його дорозі, за три кілометри від Смоленського битого шляху. За останні три роки в житті князя Андрія було так багато переворотів, так багато він передумав, пережив, перебачив (він об’їхав і захід і схід), що йому разюче дивним і несподіваним здався, коли він в’їхав у Лисі Гори, все той самий, до найменших подробиць — той самий плин життя. Він, як у зачарований, заснулий замок, в’їхав у алею і в кам’яні ворота лисогорського дому. Та сама статечність, та сама чистота, та сама тиша була в цьому домі; та сама мебля, ті самі стіни, ті самі звуки, той самий запах і ті самі боязкі обличчя, тільки трохи постарілі. Княжна Марія була все така ж несмілива, негарна дівчина, що старіє і в страху та вічних моральних стражданнях, без користі й радості проживає кращі роки свого життя. Bourienne була така ж сповнена найрадісніших надій, задоволена з себе, кокетлива дівчина, що радісно користується кожною хвилиною свого життя. Вона тільки стала більш впевненою, як здалося князеві Андрію. Вихователь Десаль, якого він привіз із Швейцарії, був одягнений у сюртук російського крою, калічачи мову, розмовляв по-російському зі слугами, але був усе такий самий обмежено-розумний, освічений, доброчесний і педантичний вихователь. Старий князь змінився фізично тільки тим, що збоку в роті у нього стало помітно недостачу одного зуба; морально він був усе такий самий, як і раніш, тільки з іще більшим озлобленням і недовірою до дійсності того, що відбувалося в світі. Один лише Миколенька виріс, змінився, розрум’янився, обріс кучерявим, темним волоссям і, сам не знаючи того, сміючись і забавляючись піднімав верхню губку гарненького ротика зовсім так само, як її піднімала покійниця маленька княгиня. Лише він не слухався закону незмінності в цьому зачарованому, оповитому сном замку. Але хоч зовні все залишалося як було, внутрішні взаємини всіх цих осіб змінилися з того часу, як князь Андрій не бачив їх. Члени родини були розділені на два табори, чужі й ворожі між собою, які сходилися тепер лише при ньому, для нього змінюючи свій звичайний побут. До одного належали старий князь, Bourienne та архітектор, до другого — княжна Марія, Десаль, Миколенька і всі няньки та мамки.