Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 18

VII

Після всього того, що сказав йому Наполеон, після цих вибухів гніву і після останніх сухо сказаних слів: «Je ne vous retiens plus, général, vous recevrez ma lettre», Балашов був певен, що Наполеон уже не тільки не забажає його бачити, але постарається не бачити його — ображеного посла і, головне, свідка його непристойної гарячності. Та на подив свій, Балашов через Дюрока дістав запрошення цього дня до столу імператора.

На обіді були Бессьєр, Коленкур і Бертьє.

Наполеон зустрів Балашова з веселим і привітним виглядом. Не тільки не було в ньому виразу ніяковості чи каяття за ранішній спалах, але й навпаки, він намагався підбадьорити Балашова. Видно було, що вже давно для Наполеона в його переконанні не існувало можливості помилок і що в його розумінні все те, що він робив, було хорошим не тому, що воно сходилося з уявленням того, що хороше і погано, а тому, що він робив це.

Імператор був дуже веселий після своєї верхової прогулянки по Вільні, в якій юрми народу з захватом зустрічали і проводили його. В усіх вікнах вулиць, якими він проїжджав, було виставлено килими, знамена, вензелі його, і польські дами, вітаючи його, махали йому хусточками.

За обідом, посадивши біля себе Балашова, він обходився з ним не тільки привітно, але й так, неначе він і Балашова вважав у числі своїх придворних, у числі тих людей, які співчували його планам і повинні були радіти з його успіхів. Серед розмови він заговорив про Москву і почав питати Балашова про російську столицю, не тільки як питає жадібний до знання мандрівник про нове місце, яке він має намір одвідати, а ніби з переконанням, що Балашова, як росіянина, повинна дуже тішити ця цікавість.

— Скільки населення в Москві, скільки будинків? Чи правда, що Moscou називають Moscou la sainte? Скільки церков у Moscou? — питав він.

І на відповідь, що церков понад двісті, він сказав:

— Навіщо така сила церков?

— Росіяни дуже побожні, — відповів Балашов.

— А втім, велика кількість монастирів та церков є завжди ознакою відсталості народу, — сказав Наполеон, оглядаючись на Коленкура за оцінкою цієї думки.

Балашов поважливо дозволив собі не погодитися з думкою французького імператора.

— У кожної країни свої звичаї, — сказав він.

— Але вже ніде в Європі нема нічого схожого, — сказав Наполеон.

— Даруйте, ваша величність, — сказав Балашов, — крім Росії є ще Іспанія, де так само багато церков і монастирів.

Ця відповідь Балашова, що натякала на недавню поразку французів в Іспанії, була високо оцінена, як розповідав Балашов, при дворі імператора Олександра і дуже мало була оцінена тепер, за обідом Наполеона, і пройшла непомітно.

По байдужих і недомислених обличчях панів маршалів видно було, що вони не розуміли, в чому тут полягав дотеп, на який натякала інтонація Балашова. «Коли й був він, то ми не зрозуміли його або він зовсім недотепний», — говорили вирази облич маршалів. Так мало була оцінена ця відповідь, що Наполеон навіть зовсім не помітив її і наївно спитав Балашова про те, на які міста йде звідси пряма дорога до Москви. Балашов, який був увесь час обіду на сторожі, відповів, що comme tout chemin mène a Rome, tout chemin mène a Moscou, що є багато доріг, і що в числі цих різних шляхів, є дорога на Полтаву, яку обрав Карл XII, сказав Балашов, мимоволі зашарівшись від задоволення з влучності цієї відповіді. Не встиг Балашов доказати останніх слів: «Poltawa», як уже Коленкур заговорив про невигоди дороги з Петербурга в Москву і про свої петербурзькі спогади.