Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 153

Лев Толстой

Солдати осудливо похитували головами, дивлячись на П’єра. Але коли всі переконалися, що цей чоловік у білому капелюсі не тільки не робить нічого поганого, а смирно сидить на укосі валу або, несміливо усміхаючись, чемно даючи дорогу солдатам, проходжується по батареї під пострілами так само спокійно, як по бульвару, тоді потроху почуття недоброзичливого подиву до нього стало переходити в привітну і жартівливу турботу, подібну до тієї, яку солдати виявляють до своїх тварин: собак, півнів, цапів і взагалі тварин, що живуть при військових командах. Солдати ці зараз же в думці прийняли П’єра в свою сім’ю, присвоїли і дали йому прізвисько; «наш пан» прозвали його і, розмовляючи про нього, лагідно сміялись між собою.

Одно ядро копирснуло землю за два кроки від П’єра. Він, обчищаючи з одягу розбризкану ядром землю і усміхаючись, оглянувся круг себе.

— І як це ви не боїтесь, пане, право слово! — звернувся до П’єра червонопикий широкий солдат, вишкіряючи міцні білі зуби.

— А ти хіба боїшся? — спитав П’єр.

— А то як же? — відповів солдат. — Вона ж не милує. Вона чвакне, то кишки вилізуть. Не можна не боятись, — сказав він сміючись.

Кілька солдатів з веселими і привітними обличчями зупинились біля П’єра. Вони наче не чекали, щоб він говорив, як усі, і, зробивши це відкриття, зраділи.

— Наше діло солдатське. А ось пан — це дивно. Оце-то пан!

— По місцях! — крикнув молоденький офіцер на солдатів, що зібралися круг П’єра. Цей молоденький офіцер, як видно, виконував обов’язки по своїй посаді вперше або вдруге і тому особливо чітко і формено обходився з солдатами і начальником.

Розкотиста пальба гармат і рушниць посилювалась по всьому полі, особливо з лівого боку, там, де були флеші Багратіона, але з-за диму пострілів з того місця, де був П’єр, не можна було розібрати майже нічого. До того ж, спостереження за тим, ніби сімейним (відокремленим від усіх інших) гуртком людей, що був на батареї, забирали всю П’єрову увагу. Перше його неусвідомлено-радісне збудження, викликане виглядом і звуками поля бою, замінилось тепер, особливо після того, як він побачив цього солдата, що лежав на луці, іншим почуттям. Сидячи тепер на укосі рову, він спостерігав обличчя людей круг себе.

До десятої години вже чоловік двадцять винесли з батареї; дві гармати було розбито, і дедалі частіше на батарею влучали снаряди і залітали із дзижчанням і свистом далекі кулі. Але люди, які були на батареї, наче не помічали цього; з усіх боків чутно було веселий гомін і жарти.

— Начинка! — вигукував солдат, почувши свист гранати, що наближалась до батареї. — Не сюди! До піхотних! — з реготом додавав другий, помітивши, що граната перелетіла і влучила в ряди прикриття.

— Що, знайома? — сміявся другий солдат з селянина, який присів, коли пролітало ядро.

Кілька солдатів зібралось біля валу, розглядаючи те, що робилося спереду.

— І цеп зняли; бачиш, назад пройшли, — говорили вони, показуючи через вал.

— За своїм ділом дивися, — крикнув на них старий унтер-офіцер. — Назад пройшли, значить ззаду діло є. — І унтер-офіцер, узявши за плече одного з солдатів, штовхнув його коліном. Залунав регіт.