Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 51
Лев Толстой
Провівши головнокомандуючого, князь Василь сів сам один у залі на стілець, закинув високо ногу на ногу, на коліно спер лікоть і рукою закрив очі. Посидівши так якийсь час, він встав і незвично-квапливими кроками, озираючись навколо зляканими очима, пішов довгим коридором на задню половину дому, до старшої княжни.
В малоосвітленій кімнаті люди нерівним шепотом розмовляли між собою і щоразу замовкали й запитливими, повними чекання очима оглядалися на двері, що вели до покоїв умираючого і тихо рипіли, коли хто-небудь виходив з них чи входив у них.
— Межа людська, — казав старенький, духовна особа, дамі, яка підсіла до нього й наївно слухала його, — межу покладено, її же не прейдеші.
— Я думаю, чи не пізно робити маслосвяття? — додаючи духовний титул, питала дама, мовби не маючи щодо цього ніякої своєї думки.
— Таїнство, матінко, велике, — відповідала духовна особа, проводячи рукою по лисині, по якій пролягало кілька пасом зачесаного напівсивого волосся.
— Це ж хто такий? сам головнокомандуючий був? — питали в другому кінці кімнати. — Який моложавий!..
— А сьомий десяток! Що, граф не впізнає вже, кажуть? Хотіли робити маслосвяття?
— Я одного знав: йому сім разів маслосвяття робили.
Друга княжна вийшла з кімнати хворого з заплаканими очима й сіла біля лікаря Лоррена, який у граціозній позі сидів під портретом Катерини, спершись ліктями на стіл.
— Très beau, — казав лікар, відповідаючи на запитання про погоду, — très beau, princesse, et puis, à Moscou on se croit à la campagne.
— N'est-ce-pas? — сказала княжна, зітхаючи. — То можна йому пити?
Лоррен замислився.
— Він прийняв ліки?
Так.
Лікар подивився на брегет.
— Візьміть склянку перевареної води і покладіть une pincée (він своїми тонкими пальцями показав, що означає une pincée) de cremortartari….
—
— А який бадьорий був мужчина! — казав ад'ютант. — І кому піде це, багатство? — додав він пошепки.
—
Усі знову оглянулися на двері: вони скрипнули, і друга княжна, зробивши питво, за приписом Лоррена, понесла його хворому. Німець-лікар підійшов до Лоррена.
— Ще, може, дотягне до завтрашнього ранку? — спитав німець, погано вимовляючи по-французькому.
Лоррен, підібравши губи, строго й заперечливо помахав пальцем перед своїм носом.
— Сьогодні вночі, не пізніш, — сказав він тихо, з пристойною усмішкою задоволення своїм умінням розуміти й передавати стан хворого, і відійшов.
Тимчасом князь Василь відчинив двері до кімнати княжни.
В кімнаті було напівтемно; лише дві лампадки горіли перед образами і приємно пахло кадінням і квітами. Вся кімната була заставлена дрібними меблями — шифоньєрками, шафками, столиками. З-за ширм виднілися білі покривала високого пухового ліжка. Песик загавкав.