Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 49
Лев Толстой
Соня, обтріпнувши пух і сховавши вірші за пазуху, до шийки з виступаючими грудними кістками, легкими, веселими кроками, з зашарілим обличчям, побігла слідом за Наташею коридором до диванної. На просьбу гостей молодь проспівала квартет «Ключ», який усім дуже сподобався; потім Микола заспівав недавно вивчену пісню:
І він не доспівав ще останніх слів, коли в залі молодь приготувалась до танців, а на хорах загупали ногами й закашляли музиканти.
П'єр сидів у вітальні, де Шиншин, як з приїжджим з-за кордону, розпочав з ним нудну для П'єра політичну розмову, до якої приєдналися й інші. Коли заграла музика, Наташа ввійшла у вітальню і, підійшовши просто до П'єра, сміючись і червоніючи, сказала:
— Мама веліла просити вас до танцю.
— Я боюсь, щоб не переплутати фігур, — сказав П'єр, — але якщо ви хочете бути моїм учителем…
І він подав свою товсту руку, низько опускаючи її, тоненькій дівчинці.
Поки розстановлювались пари і підстроювали музиканти, П'єр сів із своєю маленькою дамою. Наташа була цілковита щаслива; вона танцювала з
— Яка? яка? Дивіться, дивіться, — сказала стара графиня, проходячи через залу й показуючи на Наташу.
Наташа почервоніла й засміялася.
— Ну, що ви, мамо? Ну, що вам за охота? Що ж тут дивного?
В середині третього екосезу у вітальні, де грали граф і Марія Дмитрівна, заворушилися стільці, й більша частина почесних гостей і дідусів, потягаючись після довгого сидіння і ховаючи до кишень бумажники та гаманці, виходили в двері зали. Попереду йшла Марія Дмитрівна з графом — обоє з веселими обличчями. Граф з жартівливою чемністю, якось по-балетному подав округлену руку Марії Дмитрівні. Він вирівнявся, і його обличчя засяяло особливою браво-хитрою усмішкою, і тільки-но дотанцювали останню фігуру екосезу, він плеснув у долоні музикантам і крикнув на хори, звертаючись до першої скрипки:
— Семене! Данила Купора знаєш?
Це був улюблений графів танець, якого він танцював ще замолоду. (Данило Купор — це була, власне, одна фігура
— Дивіться на папа! — вигукнула на цілу залу Наташа (зовсім забувши, що вона танцює з великим), пригинаючи до колін свою кучеряву голівку і заливаючись своїм дзвінким сміхом на цілу залу.
Справді, все, що тільки було в залі, з усмішкою радості дивилося на веселого старенького, який поруч із своєю сановитою дамою, Марією Дмитрівною, вищою за нього на зріст, округляв руки, в такт потрушуючи ними, розпростував плечі, вивертав ноги, злегка притупуючи, і усмішкою, що дедалі більше розпускалася на його круглому обличчі, підготовляв глядачів до того, що буде; тільки-но залунали веселі, задьористі звуки Данила Купора, схожі на превеселого тропака, всі двері раптом заступилися з одного боку чоловічими, з другого — жіночими усміхненими обличчями двірських, що ввійшли подивитись, як пан веселиться.