Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 50

— Батечко ж то наш! Орел! — голосно промовила няня з одних дверей.

Граф танцював добре і знав це, але його дама зовсім невміла й не хотіла добре танцювати. Її величезне тіло стояло рівно, з опущеними донизу могучими руками (вона передала ридикюля графині); тільки саме суворе, але гарне обличчя її танцювало. Те, що граф виявляв усією своєю круглою постаттю, Марія Дмитрівна виявляла обличчям, що чимраз більше розпливалося в усмішці, і задерикувато піднімаючи носа. А зате, коли граф, дедалі більш розходячись, полонив глядачів несподіваністю спритних вивертів та легких стрибків своїх м'яких ніг, Марія Дмитрівна щонайменшою старанністю при порухові пліч чи округлюванні рук у поворотах та притупуваннях справляла не менше враження по заслузі, яку цінив кожен, при її огрядності і повсякчасній суворості. Танець жвавішав усе більше й більше. Візаві не могли ні на хвилину привернути до себе увагу і навіть не дбали про те. Все було захоплене графом та Марією Дмитрівною. Наташа смикала за рукави й за вбрання всіх присутніх, які й так не зводили очей з танцюристів, і вимагала, щоб дивилися на татуся. Граф у паузах танцю важко переводив дух, махав і кричав до музикантів, щоб вони грали швидше. Швидше, швидше і швидше, бравіше, бравіше і бравіше розходився граф, то навшпиньках, то на підборах літаючи круг Марії Дмитрівни, і, нарешті, підвівши свою даму до її місця, зробив останнє па, піднявши ззаду вгору свою м'яку ногу, схиливши спітнілу голову з усміхненим обличчям і округло розмахнувши правою рукою серед грому оплесків та сміху, в якому виділявся рeгіт Наташі. Обоє танцюристи зупинилися, важко дихаючи і втираючись батистовими хусточками.

— Ось як за наших часів танцювали, ma chère, — сказав граф.

— От так Данило Купор! — важко і тривало переводячи дух і закачуючи рукави, сказала Марія Дмитрівна.

XVIII

В той час, як у Ростових танцювали в залі шостий англез під фальшиву музику втомленого оркестру і втомлені офіціанти й куховари готували вечерю, з графом Безуховим стався шостий удар. Лікарі заявили, що надії на одужання нема; хворому дано було глуху сповідь і причастя; підготовляли маслосвяття, і в домі була метушня та тривога чекання, звичайні в такі хвилини. Поза будинком, за ворітьми юрмилися, ховаючись від екіпажів, що під'їжджали, трунарі, чекаючи багатого замовлення на похорон графа. Головнокомандуючий Москви, який раз у раз присилав ад'ютантів довідуватись про графів стан, цього вечора сам приїжджав попрощатися із знаменитим катерининським вельможею, графом Безуховим.

Розкішна приймальня була повна. Усі шанобливо встали, коли головнокомандуючий, пробувши з півгодини сам-на-сам із хворим, вийшов звідти, злегка відповідаючи на поклони і намагаючись якомога швидше пройти повз спрямовані на нього погляди лікарів, духовних осіб та родичів. Князь Василь, змарнілий і зблідлий за ці дні, проводив головнокомандуючого і щось кілька разів тихо повторив йому.