Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 477
Лев Толстой
Прощавайте, любий і добрий друже. Хай береже вас наш божественний спаситель і його пресвята матір під своїм святим і могучим захистом.
215
— А, ви посилаєте листа, я вже послала свого. Я писала моїй бідній матері.
216
— Княжно, я повинна вас наперед повідомити — князь вилаяв Михайла Івановича. Він у дуже поганому настрої; такий похмурий. Застерігаю вас, знаєте…
217
— Ах, милий друже мій! Я просила вас ніколи не говорити мені про те, в якому настрої таточко. Я не дозволю собі судити його і не бажала б, щоб це робили й інші.
218
— Та це палац! Ну, швидше, швидше!..
219
— Це Марі вправляється? Ходімо тихенько, щоб вона не бачила нас.
220
— Ах, яка радість для княжни! Нарешті! Треба її попередити.
221
— Ні, ні, будь ласка… Ви мамзель Бур'єн; я вже знайома з вами через ту дружбу, яку має до вас моя зовиця. Вона не чекає нас!
222
— Ах, люба!.. Ах, Марі!.. — А я бачила вві сні…— То ви нас не чекали?.. Ах, Марі, ви так схудли. — А ви так поповніли…
223
— Я відразу впізнала княгиню,
224
— А я й гадки не мала!.. Ах, Андрію, я й не бачила тебе.
225
плаксійка,
226
справжній,
227
— Він покидає мене тут, і бог знає нащо, тимчасом як він міг би одержати підвищення…
228
«Мальбрук зібрався в похід. Чи вернеться ж додому».
229
піддаватися цій дріб'язковості!
230
— Бідолашна княгиня Апраксіна втратила чоловіка. Очі виплакала, сердешна.
231
— Мамзель Бур'єн, ось іще поклонник вашого холопського імператора!
232
— Ви знаєте, князю, що я не бонапартистка.
233
— «Чи вернеться ж додому»…
234
— Яка розумна людина ваш татусь. Може, саме тому я й боюся його.
235
Андрію! Яке золото твоя дружина,
236
Хто все зрозуміє, той усе простить.
237
не весела,
238
Татко
239
на вулиці,
240
обожування,
241
— Ах, мій друже,
242
— Дякую тобі, мій друже.
243
— Андрію, якби ти мав віру, то звернувся б до бога з молитвою, щоб він дав тобі любов, якої ти не почуваєш, і молитву твою бог почув би.
244
— Ах, я думала, ви в себе,
245
— Ні, уявіть собі, стара графиня Зубова, з фальшивими кучерями, з фальшивими зубами, неначе знущаючись з років…
246
— Андрію, що, вже?
247
— Прощавай, Машо,
248
«Ми маємо цілком зосереджені сили, близько 70 000 чоловік, так що ми можемо атакувати й розбити ворога в разі переправи його через Лех. Тому що ми вже володіємо Ульмом, ми можемо вдержувати за собою вигоду командування обома берегами Дунаю, отже, першої-ліпшої хвилини, в разі якщо ворог не перейде через Лех, переправитися через Дунай, кинутись на його комунікаційну лінію, нижче перейти назад через Дунай і ворогові, якщо він надумає повернути всю свою силу на наших вірних союзників, не дати здійснити його наміру. Таким чином ми бадьоро чекатимемо на час, коли імператорська російська армія цілком приготується, і потім разом легко знайдемо можливість уготувати ворогові долю, на яку він заслуговує».
