Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 476

Я не можу поділяти вашої думки про П'єра, якого знала ще дитиною. Мені завжди здавалося, що в нього прекрасне серце, а це та якість, яку я найбільше ціную в людях. Щодо спадщини і щодо ролі, яку відігравав у цьому князь Василь, то це дуже сумно для обох Ох, милий друже, слова нашого божественного спасителя, що легше верблюдові пройти у вушко голки, ніж багатому ввійти в царство боже, — ці слова страшенно справедливі! Мені жаль князя Василя і ще більше — П'єра. Такому молодому бути обтяженим таким величезним багатством, — через скільки спокус треба буде пройти йому! Якби мене спитали, чого я бажаю найбільше в світі, — я сказала б: бажаю бути біднішою за найбіднішого жебрака. Дякую вам тисячу разів, любий друже, за книжку, яку ви мені посилаєте і яка робить стільки галасу у вас. А втім, як ви мені кажете, що в ній між багатьма хорошими речами є такі, яких не може збагнути кволий розум людський, то мені здається зайвим читати незрозуміле, що саме тому не могло б дати ніякої користі. Я ніколи не могла зрозуміти пристрасті, яку мають деякі особи, заплутувати собі думки, прилюбляючись до містичних книг, що викликають лише сумніви в їхніх головах, збуджують їхню уяву і надають їм схильності до перебільшень, цілком протилежної простоті християнській. Читаймо краще апостолів та євангеліє. Не намагаймося збагнути те, що є в цих книжках таємничого, бо як можемо ми, жалюгідні грішники, пізнати страшні і священні таємниці провидіння доти, поки носимо на собі тілесну оболонку, що ставить між нами і вічним непрозірну завісу? Обмежимося краще вивченням великих правил, які наш божественний спаситель залишив нам для нашого керівництва тут, на землі; намагаймося додержувати їх і постараймося переконатися в тому, що чим менше ми даватимемо розгулу своєму розумові, тим ми будемо приємніші богові, який відкидає всяке знання, що виходить не від нього, і що чим менше ми заглиблюємось у те, що йому бажано було сховати від нас, тим швидше дасть він нам це відкриття своїм божественним розумом.

Батько нічого не казав мені про жениха, він сказав лише, що одержав листа і чекає одвідин князя Василя; відносно плану подружнього життя щодо мене, я вам скажу, любий, безцінний друже, що шлюб, на мою думку, є божественне встановлення, якому треба підкорятися. Хоч би як важко було для мене, але якщо всемогутньому бажано буде накласти на мене обов'язки дружини і матері, я намагатимуся виконувати їх так вірно, як можу, не дбаючи про вивчення своїх почуттів у відношенні того, кого він дасть мені за чоловіка.

Я одержала листа від брата, який мене повідомляє про свій приїзд з дружиною у Лисі Гори. Радість ця буде нетривала, бо він покидає нас для того, щоб узяти участь у цій війні, в яку нас втягнуто бог знає як і нащо. Не тільки у вас, у центрі справ і вищого світу, а й тут, серед цих польових робіт і цієї тиші, яку городяни звичайно уявляють собі в селі, відгомін війни чутно і він дуже дається взнаки. Батько мій тільки й говорить, що про походи й переходи, в чому я нічого не розумію, і позавчора, роблячи свою звичну прогулянку по сільській вулиці, я бачила дуже тяжку сцену. Це була партія рекрутів, яких набрали в нас і посилають в армію. Треба було бачити, в якому стані були матері, дружини й діти тих, кого виряджали, і чути ридання одних і других! Можна подумати, що людство забуло закони свого божественного спасителя, який учив нас любити і прощати кривду, і що воно вбачає головну гідність свою в умінні вбивати один одного.