Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 472
Лев Толстой
82
— Боже мій!
83
— Як, мсьє П'єр, ви вбачаєте у вбивстві велич душі?
84
— Чудово!
85
— «Суспільний договір» Руссо.
86
— Але, дорогий мій мсьє П'єр,
87
Це шахрайство, зовсім не схоже на характер діяння великої людини.
88
— Вискочка, що не кажіть,
89
— Ах, сьогодні мені розповіли чудовий московський анекдот: треба вас почастувати ним. Пробачте, віконте, я буду розповідати по-російському; інакше пропаде вся сіль анекдота.
90
лакея
91
покоївка,
92
ліврею
93
робити візити.
94
чарівний вечір,
95
Отже, вирішено,
96
як батько подивиться на цю справу. До побачення.
97
— Княгине, до побачення,
98
— Ну, дорогий мій, ваша маленька княгиня дуже мила! Дуже мила. І зовсім, зовсім француженка.
99
— А чи знаєте, ви страшні з вашим невинним виглядом. Я жалію бідного чоловіка, цього офіцерика, який корчить з себе можновладну особу.
100
— А ви казали, що російські дами не варті французьких. Треба вміти взятися.
101
друже мій,
102
«Це відомий князь Андрій?» Слово честі!
103
— Ой, не кажіть мені про цей від'їзд, не кажіть! Я не хочу про це чути,
104
— Мені страшно, страшно!
105
чого ти боїшся,
106
— Ні, Андрію, ти так змінився, так змінився…
107
— Боже мій, боже мій!
108
— Надобраніч, Лізо,
109
Я добрий балакун,
110
ці порядні жінки,
111
— Я кінчена людина,
112
Незаконний син!
113
Без імені, без маєтності…
114
— Що ж робити, жінки, мій друже, жінки!
115
— Порядні жінки,
116
жінки Курагіна, жінки й вино,
117
мила або милий
118
— Вже так давно… Графиня… Хвора була, бідолашна… на балу в Разумовських… графиня Апраксіна… я була така рада…
119
Дуже, дуже рада… здоров'я мама… графиня Апраксіна…
120
Лоррен
121
між нами,
122
— Люба, на все є час,
123
— Здрастуйте, моя люба, поздоровляю вас,
124
— Яке чарівне дитя!
125
графиню Апраксіну.
126
двоюрідного брата.
127
— Біда — двоюрідні братіки й сестриці,
128
порадницею
129
мадам де Жанліс
130
не все троянди. — як ми живемо,
131
княгиня така-то
132
Він до мене залицявся,
133
Почесті не змінили його.
134
іноді
135
друже мій!
136
— Боренька,
137
любий друже,
138
— Друже мій!
139
— Любий мій, ти мені обіцяв,
140
— І це правда? — Князю, людині властиво помилятися… — Добре, добре…
141
— Я ніколи не міг зрозуміти, як Наталі наважилася вийти заміж за цього брудного ведмедя. Вкрай дурний і смішний чоловік. До того ж картяр, кажуть.
142
— Але добра людина, князю,
143
Це його хрещеник,
144
— Подумайте, йдеться про спасіння його душі… Ой, це жах, обов'язок християнина…
145
— Ой, люба, я вас і не впізнала,
146
— Я приїхала допомагати вам доглядати
