Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 473
Лев Толстой
147
— Я був би дуже радий, якби ви звільнили мене від цього молодика…
148
— Здрастуйте, кузино. Ви мене не впізнаєте?
149
— Голубе, якщо ви будете поводитися тут, як у Петербурзі, ви закінчите дуже погано; це так.
150
— Англії кінець,
151
— Пітт, як зрадник нації і народного права, засуджується до…
152
мадам Жако…
153
— Прощавайте, князю, хай підтримає вас бог…
154
— Прощавайте, дорога моя,
155
соте з мадерою
156
драгуном,
157
вельмишановний
158
з уряду прибуточок хочете одержати,
159
— Правильно…
160
за приказкою,
161
— Так, так, так,
162
Ні, ще ні.
163
— Розумовські… Це було дуже гарно… Графиня Апраксіна…
164
черепашачий,
165
— Він уже збив пиху з Австрії. Боюсь, щоб не підійшла тепер наша черга.
166
— Знаєте приказку:
167
Це напрочуд до нас підходить,
168
вщент,
169
Я вас питаю,
170
— Чудово! Чудово ви оце сказали!
171
матінко,
172
— Чудова, чудова погода, княжно, і потім Москва така схожа на село,
173
— Справді?
174
пучку кремортартара…
175
поговоримо.
176
Я охляв, як поштова коняка,
177
— Але, люба Катіш, це ясно, як день.
178
Незаконний,
179
і всього, що звідси випливає,
180
— Ну, ну,
181
поговоримо толком,
182
— Не гаймо часу,
183
— У тім-то й річ,
184
— Ах, голубчику мій, повірте, я страждаю не менш за вас, але будьте мужчиною.
185
— Забудьте, друже мій, у чому були проти вас несправедливі, подумайте, що це ваш батько… можливо, при смерті. Я відразу полюбила вас, як сина… Довіртеся мені, П'єр. Я не забуду ваших інтересів.
186
— Будьте мужчиною, друже мій, а я вже буду пильнувати ваших інтересів,
187
пильнувати його інтересів,
188
— Дорогий доктор, цей молодик — графів син… чи є надія?
189
— Звіртесь на його милосердя!
190
— Не тужіть, не тужіть, мій друже. Він казав покликати вас. Це добреде
191
— Був знову удар півгодини тому. Не тужіть, мій друже…
192
— Милосердя боже невичерпне. Маслосвяття зараз почнеться. Ходімо.
193
«Ходімо».
194
— Він у забутті,
195
Ходімо.
196
— Катіш сказала подати чай у маленьку вітальню. Ви б пішли, сердешна Анно Михайлівно, підкріпили себе, а то вас не вистачить.
197
маленької вітальні.
198
— Ніщо так не відновлює після безсонної ночі, як чашка цього чудового російського чаю,
199
— Та ні ж бо, дорога Анно Михайлівно, дайте Катіш робити, що вона знає.
200
Я вас благаю…
201
— Це смішно. Ну-бо,
202
— Але ж, князю,
203
Він помирає, а ви мене залишаєте саму одну
204
— Його нема більш…
205
— Ходімо, я вас проведу. Намагайтеся плакати. Ніщо так не полегшує, як сльози.
206
— Так, друже мій, це велика втрата для всіх нас, не кажучи вже про вас. Та бог вас підтримає, ви молоді, і ось ви тепер, сподіваюся, володар величезного багатства. Духівницю ще не розпечатано. Я добре вас знаю і певна, що це не запаморочить вам голови; але це накладає на вас обов'язки, і треба бути мужчиною.