Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 473

147

— Я був би дуже радий, якби ви звільнили мене від цього молодика…

148

— Здрастуйте, кузино. Ви мене не впізнаєте?

149

— Голубе, якщо ви будете поводитися тут, як у Петербурзі, ви закінчите дуже погано; це так.

150

— Англії кінець,

151

— Пітт, як зрадник нації і народного права, засуджується до…

152

мадам Жако…

153

— Прощавайте, князю, хай підтримає вас бог…

154

— Прощавайте, дорога моя,

155

соте з мадерою

156

драгуном,

157

вельмишановний

158

з уряду прибуточок хочете одержати,

159

— Правильно…

160

за приказкою,

161

— Так, так, так,

162

Ні, ще ні.

163

— Розумовські… Це було дуже гарно… Графиня Апраксіна…

164

черепашачий,

165

— Він уже збив пиху з Австрії. Боюсь, щоб не підійшла тепер наша черга.

166

— Знаєте приказку:

167

Це напрочуд до нас підходить,

168

вщент,

169

Я вас питаю,

170

— Чудово! Чудово ви оце сказали!

171

матінко,

172

— Чудова, чудова погода, княжно, і потім Москва така схожа на село,

173

— Справді?

174

пучку кремортартара…

175

поговоримо.

176

Я охляв, як поштова коняка,

177

— Але, люба Катіш, це ясно, як день.

178

Незаконний,

179

і всього, що звідси випливає,

180

— Ну, ну,

181

поговоримо толком,

182

— Не гаймо часу,

183

— У тім-то й річ,

184

— Ах, голубчику мій, повірте, я страждаю не менш за вас, але будьте мужчиною.

185

— Забудьте, друже мій, у чому були проти вас несправедливі, подумайте, що це ваш батько… можливо, при смерті. Я відразу полюбила вас, як сина… Довіртеся мені, П'єр. Я не забуду ваших інтересів.

186

— Будьте мужчиною, друже мій, а я вже буду пильнувати ваших інтересів,

187

пильнувати його інтересів,

188

— Дорогий доктор, цей молодик — графів син… чи є надія?

189

— Звіртесь на його милосердя!

190

— Не тужіть, не тужіть, мій друже. Він казав покликати вас. Це добреде

191

— Був знову удар півгодини тому. Не тужіть, мій друже…

192

— Милосердя боже невичерпне. Маслосвяття зараз почнеться. Ходімо.

193

«Ходімо».

194

— Він у забутті,

195

Ходімо.

196

— Катіш сказала подати чай у маленьку вітальню. Ви б пішли, сердешна Анно Михайлівно, підкріпили себе, а то вас не вистачить.

197

маленької вітальні.

198

— Ніщо так не відновлює після безсонної ночі, як чашка цього чудового російського чаю,

199

— Та ні ж бо, дорога Анно Михайлівно, дайте Катіш робити, що вона знає.

200

Я вас благаю…

201

— Це смішно. Ну-бо,

202

— Але ж, князю,

203

Він помирає, а ви мене залишаєте саму одну

204

— Його нема більш…

205

— Ходімо, я вас проведу. Намагайтеся плакати. Ніщо так не полегшує, як сльози.

206

— Так, друже мій, це велика втрата для всіх нас, не кажучи вже про вас. Та бог вас підтримає, ви молоді, і ось ви тепер, сподіваюся, володар величезного багатства. Духівницю ще не розпечатано. Я добре вас знаю і певна, що це не запаморочить вам голови; але це накладає на вас обов'язки, і треба бути мужчиною.