Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 371
Лев Толстой
Лакей хотів увійти, щоб прибрати щось у залі, але вона не пустила його і, зачинивши за ним двері, продовжувала свою прогулянку. Вона повернулась цього ранку знову до свого улюбленого стану любові до себе і захоплення собою. «Яка чарівна ця Наташа! — сказала вона знову про себе словами якоїсь третьої, збірної мужської особи. — Гарна, голос, молода, і нікому вона не заважає, дайте тільки їй спокій». Але хоч би як давали їй спокій, вона вже не могла бути спокійною і зараз же відчула це.
У передпокої відчинилися двері з під'їзду, хтось спитав: чи вдома? і почулися чиїсь кроки. Наташа дивилася в дзеркало, але вона не бачила себе. Вона слухала звуки з передпокою. Коли вина побачила себе, обличчя її було бліде. Це був
Наташа, бліда і злякана, вбігла до вітальні.
— Мамо, Волконський приїхав! — сказала вона. — Мамо, це жах, це нестерпно! Я не хочу… мучитися! Що ж мені робити?..
Ще графиня не встигла відповісти їй, як князь Андрій з тривожним і серйозним обличчям увійшов до вітальні. Тільки-но він побачив Наташу, обличчя його засяяло. Він поцілував у руку графиню і Наташу і сів біля дивана.
— Давно вже ми не мали приємності…— почала була графиня, але князь Андрій перебив її, відповідаючи на її запитання і, очевидно, поспішаючи сказати те, що йому треба було.
— Я не був у вас весь цей час тому, що був у батька: мені треба було переговорити з ним про вельми важливу справу. Я вчора вночі тільки повернувся, — сказав він, глянувши на Наташу. — Мені треба переговорити з вами, графине, — додав він по хвилинній мовчанці.
Графиня, важко зітхнувши, опустила очі.
— Я до ваших послуг, — промовила вона.
Наташа знала, що їй треба піти звідси, але вона не могла цього зробити: щось стискало їй горло, і вона нечемно, прямо, розширеними очима дивилась на князя Андрія.
«Зараз? У цю хвилину!.. Ні, цього не може бути!» — думала вона.
Він знову глянув на неї, і цей погляд переконав її у тому, що вона не помилилась. — Так, зараз, у цю хвилину вирішувалась її доля.
